Історія ліцею

ДІМ, ДЕ ПЛЕКАЮТЬ МАЙБУТНЄ
У кожного з нас своє  відчуття юності. У когось воно пов’язане з прийняттям першого відповідального рішення, у когось – із першим коханням, але неодмінно в усіх – із школою – тим першим порогом, від якого почався відлік нашого зростання, відлік наших перемог і нашої зрілості.
І скільки б років тобі не було – душею ти завжди повертаєшся до неї, свого останнього оплоту дитинства, і відлунням у серці вчителя звучить перша радість від твоєї зданої сесії і перше гірке запитання: «Чому не навчили?..»
І, мабуть, саме тому, щоб таких запитань у випускників було якнайменше, більше як 20 років тому група науковців-ентузіастів тоді ще Слов’янського державного педагогічного інституту вирішила закласти підвалини інших підходів до навчання – розвивального, поглибленого, профільного – організувавши на базі ЗОШ №13 спеціалізовані класи, які вже в 1991 році дозволили їх випускникам без проблем вступити до СДПУ.

  ВОНИ БУЛИ ПЕРШИМИ
Так, вони були першими, кращі з викладачів інституту – О.П.Буланий, А.Ф.Прун, Є.М.Пірус, О.П.Авраменко, В.П.Сиротенко, В.І.Романько, О.П.Кудима, О.П.Саманцов – хто після пар в інституті біг до своїх школярів і наполегливо, на практиці, здійснював отой самий зв’язок між вищою й середньою школою, про відсутність якого ми так багато любимо говорити й нині.
Тому коли в освіті постала проблема створення навчальних закладів нового типу, ректорат Слов’янського державного педагогічного інституту на чолі з ректором, професором М.К.Нечволодом прийняв рішення про створення педагогічного ліцею, що працюватиме у єдиному комплексі з інститутом.
Здавалося б, найголовніше рішення було прийняте, але як багато ще відділяло його засновників від того, що вважається функціонуючим навчальним закладом! Першими, на кого ліг весь тягар документального оформлення навчального закладу, підбір персоналу, набір перших ліцейських класів, стали директор М.І.Виноградська, заступники директора С.Д.Бойко, З.Д.Пащенко. Вражав ентузіазм і оптимізм, першопроходців нової освітянської ниви, чий робочий день нерідко закінчувався о другій ночі, кожного тижня було по кілька відряджень до м.Донецьк, а кількість учителів, які, до речі, півроку не одержували зарплати, сягала 100. І все ж педагогічний ліцей виборов право на існування, і 26 грудня 1996 року виконавчим комітетом Слов’янської міської ради було ухвалене рішення про його створення.
Тепер, коли пройшло 10 років, ті перші місяці здаються неймовірними, майже нереальними, але захоплюючими, повними оптимізму…

ЗРОСТАННЯ
… Вона зайшла до переповненої викладацької, яка водночас служила і кабінетом директора, і коротко представилась: Соколенко Тетяна Миколаївна. Чи уявляла тоді собі ця тендітна жінка, скільки треба зробити, щоб цей навчальний заклад справді став тим ліцеєм, який ми сьогодні знаємо? Але вона точно знала, яким він має бути – науковим, творчим, талановитим, професійним.
Науковим – перш за все. Саме тоді зародилась ідея створення ліцейського наукового товариства і проведення щорічних наукових конференцій ліцеїстів. Ідея знайшла активної підтримки в стінах інституту, і на базі ліцею було відкрито Слов’янське територіальне відділення Малої академії наук України. Спочатку в ідею ліцею як наукового осередку мало хто вірив: чи може дитина провести власне наукове дослідження, написати роботу? Тетяна Миколаївна доводила тоді всім: може! Головне, щоб ідеєю горіли і вчителі (бо тільки небайдужий, талановитий, допитливий, щедрий душею вчитель зможе організувати і провести спільне зі своїм учнем дослідження, проводити безсонні ночі, вичитуючи, коректуючи такі роботи, і всі лаври перемоги віддати своїм вихованцям), і учні, які б свідомо будували своє майбутнє, і батьки, які б були активними помічниками пошукової діяльності своїх дітей. Сьогодні процес наукової діяльності ліцею є таким же природним, як і навчальний. І нікого тут не дивує, що у будь-який час учителі та їх учні їздять по селах, збираючи фольклор, проводять дослідження річок та лісів, вирощують на підвіконнях класу чудернацькі рослини, готують макети, створюють нові комп’ютерні навчальні програми…
Нещодавно в ліцеї відбулася п’ятнадцята, ювілейна, наукова конференція. За 15 років більше 700 учнів випробували свої сили в науковій діяльності, майже 150 з них стали кандидатами в Дійсні члени МАН України, понад 50 ліцеїстів – дійсними членами МАН і переможцями обласного й всеукраїнського етапів цього іменитого конкурсу.
Але головне, про що мріяла Тетяна Миколаївна, – створити домівку  для таких різних і вже досить дорослих дітей, які прийшли навчатись до цього закладу, допомогти їм стати за кілька років родиною, призвичаїти їх до нових умов навчання, щоб майбутнє студентське життя не шокувало, а приваблювало, було зрозумілим і доступним. По-батьківськи, з великим порозумінням опікується ліцеєм ректорат Донбаського державного педагогічного університету. Затишно й комфортно почувають сьогодні себе ліцеїсти у гостинних стінах технологічного факультету ДДПУ, що створює нині для дітей позитивний образ університету в цілому, а привітні обличчя декана факультету В.І.Бондаренка, його заступників М.Г.Погорєлова і Є.К.Перепічаєнка знайомі учням з численних спільних заходів ліцею та факультету. Тому і виходить, що, закінчуючи ліцей, велика кількість його випускників бажає залишитися в рідних стінах вишу ще на 4-5 років і, як стверджують викладачі університету, ліцеїсти – найсумлінніші й найактивніші його студенти.

ТРАДИЦІЇ
А ще ліцейська родина славиться своїми традиціями. Бо чи буває справжня сім’я без своїх особистих традицій? Світлим розумом і щирим серцем директора, його заступників та талановитих, небайдужих учителів і батьків у різні роки народилася ціла низка ліцейських свят і символів, відомих нині всьому місту. Найперший символ ліцею – це, звичайно, сова – розумна, мудра, справедлива – покровителька науки й навчання. Особлива гордість ліцеїстів усіх часів – це його гімн, музика до якого написана мамою трьох ліцеїстів Л.Г.Смоляр, слова – заступником директора В.М.Разживіним. Пісня стала настільки популярною серед колишніх і нинішніх ліцеїстів, що  служить своєрідним паролем і лунає, збираючи випускників ліцею, уже на площах Києва й Харкова…
Свято матері і Свято сім’ї, День Землі і День здоров’я, Тетянин день, День юного науковця, День ліцеїста, День пам’яті М.Петренка, День народження ліцею – більше 17 пам’ятних дат щороку святкує ліцей. А нещодавно до цього списку додалася ще одна, і знов не обійшлося без Тетяни Миколаївни, яка вже будучи викладачем університету ініціювала створення в ньому Ліцейського братства вузу і спільно з колегами організувала посвячення ліцеїстів-першокурсників університету в члени цього братства.  У яскравому святі брали участь і студенти, і ліцеїсти, і викладачі, що переконливо свідчить: жоден ліцеїст  в університеті не загубиться, не буде самотнім у вирішенні своїх проблем.

БУДІВНИЧІ
Ліцей творчий, професійний… Хто ті талановиті будівничі, які  наполегливо, крок за кроком, закладають підвалини майбутнього успіху кожного ліцеїста? За 15 років близько 150 викладачів університету та вчителів шкіл працювали в ліцеї; багато хто з них серцем прикипів до рідного навчального закладу, і вже тепер ліцей не бачить себе без їх професіоналізму, що є запорукою як майже стовідсоткового вступу випускників до найпрестижніших вузів країни, так і їх успішного там навчання. Тому й не дивно, що в ліцей багато хто йде «на вчителя» – Б.Б.Беседіна, В.С.Сьомкіна, К.В.Власенко, Л.Г.Плесканьову, Р.М.Падалку, чия оцінка в атестаті є своєрідним знаком якості. Колектив ліцею створювався наполегливо, поступово. Тут знайшли собі місце ерудованість О.П.Шахмаєвої, В.О.Хавра, Ю.І.Іваненка, О.М.Шашкіної, Л.В.Ніколаєвої; Т.Б.Кисельової, високий професіоналізм Т.А.Іванової, Н.І.Горбань, Г.О.Ганзери, ентузіазм М.В.Калмикової, О.А.Бойко, Н.О.Інденко, І.В.Бойка, М.Ю.Твердохліб, К.М.Целковської. Але, мабуть, найвідповідальніший крок зробила Тетяна Миколаївна Соколенко, коли в 1997 році взяла на роботу кілька абсолютних новачків-спеціалістів, твердо вірячи, що обдарований молодий учитель є рушійною силою навчального закладу. І не помилилася. О.В.Ануркіна, О.М.Омельченко, О.В.Рожненко, О.О.Шаповалова, М.В.Калмикова, О.І.Ратушна, М.Г.Чигирина, Н.М.Ковальова, О.О.Кравець дійсно стали справжніми фахівцями педагогічної справи. Майже всі вони – талановиті куратори-вихователі, які стали найулюбленішими вчителями не одного покоління ліцеїстів, а колишні вчителі-початківці Л.В.Матюшина та Л.В.Самохвалова «виросли» до заступників директора рідного ліцею, які користуються заслуженою повагою педагогічного колективу й учнів.
Ліцей став трампліном і для наукового зростання вчителів. Саме на матеріалі досліджень у ліцеї захищені кандидатські дисертації К.В.Власенко, Т.М.Соколенко, Н.П.Нікітіної; О.А.Бабенко, сьогодні в ліцеї проводять дослідження вчителі Г.О.Ганзера, Л.В.Матюшина, М.В.Калмикова, І.В.Іванова.
У багатьох людей, які знають про багатогранну діяльність учителів ліцею, неодмінно виникає питання: звідки беруться в завантажених навчальною роботою педагогів сили для проведення численних конкурсів, свят, кропіткої роботи з батьками, індивідуального підходу до кожного учня, сім’ї врешті-решт? Відповідь тут одна: це особливий, ні з чим не порівнюваний дух ліцею, де не може бути відповіді «ні» на жодну творчу пропозицію, що стосується особистісного зростання кожного окремого учня чи вчителя, де батьки «варяться» разом із учителями у проблемах їх дітей, де сім’ї вчителів активно допомагають виховувати дійсно наших спільних дітей і ставляться до численних супутніх проблем толерантно. Багато чого в ліцеї робиться на ентузіазмі вчителів і батьків, єдина плата за який – вдячні очі їх вихованців, та на активній спонсорській допомозі батьків і прихильників ліцею, за що їм наш низький учительський уклін.

КРИЛА
Усі зусилля дружної ліцейської родини завжди приносять свій результат. Таких «результатів» за 15 років ліцей випустив близько 2000, і всі вони гідно несуть звання «ліцеїст» по життю далі. Випускники долають сходинки на шляху професійного зростання, вони стали студентами й аспірантами, учителями, кандидатами наук, справжніми фахівцями своєї справи, працюють в Україні та за її межами. І неодмінно повертаються. Хто в ролі практиканта (з гордістю повідомляють університетських методистів: я іду на практику в рідний ліцей), хто в ролі старшого брата, який приводить до ліцею своїх менших братів-сестер (і таких «династій» у досить молодого навчального закладу понад 20), хто просто забігає на хвилинку по суботах, приїхавши на вихідні додому. Але всі згадують з неодмінною теплотою й любов’ю: ліцей дав нам крила. Крила, що допомогли довести всім, а перш за все, мабуть, собі самому: можу! Можу гідно навчатися, займатися науковою роботою, можу перемогти в Донецьку, в Києві, можу писати вірші і друкуватися, можу бути актором, співаком, можу малювати, знімати кіно, фотографувати професійно, і це є моє покликання, про яке я дізнався в ліцеї. Ці крила успіху і учнівської вдячності допомагають і їх учителям знову і знову творити своє маленьке диво, виховуючи талановитого учня.

ПОВЕРНЕННЯ
А найдорожчими для ліцею є, мабуть, ті випускники, які повернулися до рідної домівки вже в ролі вчителів. Так, життя пішло на нове коло, і вже тепер до Г.О.Ганзери, Н.О.Інденко, І.В.Іванової, І.М.Лобачової звертаються за порадою їх учні, і ці молоді вчителі стали ще одним суто ліцейським символом: «учитель-ліцеїст»…
Можливо, зараз багато що з того, про що прочитаєте ви, шановні читачі – батьки й діти – для кого проблеми освіти й виховання стоять на сьогодні дуже гостро, видасться вам дещо пафосним. Хочеться побажати вам: шукайте «свого» вчителя, «свою» школу, не замикайтеся в образах на вітчизняну систему освіти, ідіть на діалог – тільки такий наш спільний підхід допоможе гідно виховати наших дітей. Можливо, для когось і педагогічний ліцей стане отим трампліном у майбутнє. Але це не на правах реклами. Реклами наш навчальний заклад сьогодні не потребує…

                 О.Бабенко, директор Слов’янського педагогічного ліцею