Тиждень української мови у педагогічному ліцеї

МИ – українці і цим пишаємося. Під таким гаслом пройшов Тиждень української мови. Для нас рідна мова – це не тільки дорога спадщина, яка об’єднує в собі мудрість. Це наша гордість, бо все, що створено нею, увійшло в скарбницю загальнолюдської культури.

Вчителі – словесники проявили творчу ініціативу, закликали брати активну участь в заходах до Тижня української мови в ліцеї. Ліцеїсти мали змогу поринути у світ краси і принад рідної української мови, вшанувати пам’ять про видатних діячів нашого народу. Конкурси, мовні ігри, семінари, дискусії і турніри спонукали ліцеїстів до творчості й пізнання, сприяли розвитку креативності, вчили бути спостережливими, кмітливими та винахідливими.

Тиждень української мови розпочався семінаром, де ліцеїстка IV курсу Варушкіна Ю., яка підготувала презентацію “Новий український правопис”, ще стане у пригоді всім ліцеїстам.

Завантажити (PPTX, 788KB)

Ліцеїсти ІІІ курсів проявили творчу креативну ініціативу і підготували мовні плакати, використовуючи технологію інфографіки.

26.02.2020 року ліцеїсти ІІІ математичного взяли участь у Всеукраїнському марафоні з української мови ім.Петра Яцика, який цього року проходив в онлайн форматі.
Попереду ІІ етап конкурсу захисту наукового-дослідницьких робіт учнів-членів МАН України, де Варушкіна Ю. ліцеїстка IV курсу філологічного напряму навчання представить роботу у секції “Українська мова” під керівництвом Падалки Р.М. Бажаємо перемоги учасникам!
Тиждень закінчився, але не закінчилась клопітна робота учителів, яка покликана пробудити творчість і пізнання, підтримати інтерес та бажання вивчати українську мову, свою культуру. Цей тиждень став яскравою сторінкою у житті ліцейської родини.

Вибір на все життя

Ми вибираємо: встати на світанку чи поспати довше, випити чаю або кави, прогулятись пішки чи поїхати автомобілем, купити чи не купити якусь річ…

Простий вибір ми робимо без особливих зусиль. Над складним – довго думаємо, часом, закликаючи на допомогу рідних чи друзів, бо від зробленого вибору залежить наша доля. Але підлітки, приймаючи рішення через брак життєвого досвіду, слідують за більшістю та можуть стати заручниками хибного вибору.

Я Батьківщину не вибирала й не проти російської мови та російських громадян. Я – проти того безладу, що має місце останнім часом. На мою думку, патріотична молодь намагається самоствердитися, переходячи на українську. Відчуваючи підтримку однодумців, вона формує своєрідний модний тренд. Проте, лише сильні особистості продовжуватимуть говорити державною мовою після того, як ситуація в країні стабілізується. Бо лише людина, якій бракує самовпевненості, яка внутрішньо слабка, завжди буде там, де більшість. Але коли ці всі процеси закінчаться, то такі люди, як правило, повертаються до попереднього життя.

На моє глибоке переконання, патріот – це не той, хто говорить українською та ходить у вишиванці, а той, хто своїми думками й ділами підтримує Україну, вірить у її майбутнє.

Після здобуття Україною незалежності єдиною галуззю, де українська мова набула широкого вжитку, стала освіта. В усіх навчальних закладах почали поступово впроваджувати українську мову як обов’язкову мову навчання. Відродження мови є актуальним і важливим. Розвинена нація має відчувати себе сучасними людьми, українцями не лише розумом, але й душею, гідними громадянами передусім України. Я вважаю, що українська мова – це  ознака національної ідентичності.

Питання в тому, що атаку на цю ідентичність здійснює Росія. І ми це спостерігаємо на сході України, коли відбуваються «бої» навколо мови, навколо інших речей, які характеризують українську ідентичність. І тому, коли політики просувають власні політичні інтереси, то це завжди буде розколювати суспільство, особливо в такому пострадянському становищі, у якому ми є.

Зважаючи на вищенаведене, зауважимо, що для того, щоб мова стала стрижнем самоідентифікації нації, влада повинна проводити свідому планомірну ( а не стихійну) мовну політику, пам’ятаючи при цьому, що мова — засіб не лише спілкування та згуртування, а й нерозуміння та роз’єднання. Мову неможливо відокремити від політики та владних взаємин, і лише так її можна потрактувати адекватно. Тому перефразовуючи відомі слова Л. Костенко «Нації помирають не від інфарктів, спочатку в них забирають мову», наголосимо: українській нації потрібна її мова, щоб вона не лише змогла консолідуватись, а й мати власне майбутнє.

 

 

 

 

Залишити відповідь

Назва *
E-mail *
Сайт