Бездоглядність дітей – одна з найгостріших проблем сьогодення

Бездоглядність дітей є однією з найгостріших проблем сьогодення, яка стосується не тільки соціально незахищених верств чи так званих неблагополучних сімей. Неблагополучною можна назвати ту родину, в якій мають місце алкоголізм, наркоманія та інші аморальні прояви життя. Але не завжди благополучною є та сім’я, в якій батько і мати працюють з ранку до вечора, незнаючи чим займається дитина у вільний час.

І у зразковій, на перший погляд, родині знайдеться кілька негативних моментів, що здатні зруйнувати стосунки подружжя чи батьків і дітей, завдати одному з них певну психологічну травму . Статистика свідчить, що останніми роками на вулицю все частіше потрапляють діти із заможних, як ми звикли вважати, благополучних родин. Діти тікають з дому добровільно. Чим вабить їх вуличне середовище – невідомо. Одні кажуть, що йдуть з дому, щоб “подорослішати”, загартуватись, знайти роботу і не залежати від батьків. Інші не знаходять вдома тієї підтримки і розуміння, на які, з їхнього погляду, можна натрапити лише серед таких втікачів, як вони. А дехто скаржиться на суперечки з батьками, які постійно вчать, як жити. Висновок один: благополуччя – поняття відносне, яке часто залежить від психоемоційного мікроклімату в родині, близькості й щирості стосунків, ступеня довіри між рідними людьми.

Варто зауважити, що “безпритульність” і “бездоглядність” дітей безпосередньо не завжди залежать від соціальних умов. Європейські розвинені країни теж мають аналогічні проблеми. Безприту́льні ді́ти — ганебне суспільне явище, котре супроводжується розпадом сімей, хоч у роки війни, хоч у мирні періоди економічного та морального занепаду. Безпритульність значно збільшується в періоди війни, голоду, революцій, агресивно проведених реформ, економічної кризи, стихійних або соціальних лих. Діти, що належать до найменш захищених верств населення, потерпають від жорстокого ставлення дорослих, бувають покинуті батьками чи родичами, самі залишили сім’ю або дитячі заклади, де вони виховувались, і не мають певного місця проживання, не мають економічної та психологічної підтримки.

Щодо термінології, законодавство досить обмежено трактує поняття “безпритульність (безпритульна дитина)”. Згідно з Законом України “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” від 2 червня 2005 р.: “Безпритульні діти – діти, які були вимушені залишити або самі залишили сім’ю чи дитячі заклади, де вони виховувались, і не мають певного місця проживання” . Остання позиція “…і не мають певного місця проживання” – потребує додаткового тлумачення.

“Безпритульна” дитина може довгий час проживати як у соціально прийнятних умовах (на квартирі у друзів, знайомих, родичів тощо), так і в соціально неприйнятних умовах : підвали, горища, теплотраси, комп’ютерні клуби тощо. Такі місця загалом відомі й “певні”. Вони (місця) лише характеризуються динамічністю й організаційними труднощами фіксування, проте є тимчасовим місцем, де перебувають неповнолітні .

Згідно з цим Законом, “бездоглядні” діти – діти, не забезпечені сприятливими умовами для фізичного, духовного та інтелектуального розвитку (матеріальне благополуччя сім’ї, належне виховання, догляд і дбайливе ставлення до дитини, здорова моральна атмосфера тощо). Відповідно дитяча бездоглядність – це послаблення чи брак нагляду за поведінкою, розвитком, самопочуттям дитини з боку батьків чи осіб, які їх замінюють.                                        

Зрозуміти специфіку сучасного феномена дитячої бездоглядності і безпритульності в Україні дозволить аналіз соціального портрета дітей, які більшість свого часу проводять на вулиці чи живуть там:  віковий склад, особливості сімейного оточення, звичок та способу життя, міжособистісних стосунків тощо.

Бездоглядні та безпритульні діти в Україні — це переважно особи до 14 років. «Самостійно» діти йдуть з дому, починаючи з 6—7 років. Серед бездоглядних, а особливо серед безпритульних дітей частка хлопців вища, ніж частка дівчат.

До вирішення проблеми дитячої бездоглядності та безпритульності слід підходити комплексно. Важливою і першочерговою ланкою у такій роботі має бути сім’я. Дисфункціональні сім’ї є потенційним джерелом дитячої бездоглядності та безпритульності. Сім’ї асоціальні, конфліктні, неповні з високим соціально- економічним рівнем розвитку, та сім’ї, члени яких мають різні розумові, психічні порушення можуть негативно впливати на процес соціалізації дитини. Вони часто стають неприйнятним середовищем для дитини, внаслідок чого вона йде на вулицю.

Дитяча бездоглядність та безпритульність

На даний час незахищеною категорією у будь-якій країні є діти, які проживають в сім’ях, що потребують допомоги від суспільства у вирішенні своїх проблем. Більшість таких сімей, як правило, перебувають у складному матеріальному, психологічному, емоційному становищі. Не бажаючи примиритися з реальністю, діти йдуть з рідних домівок. У значної частини з них фактично немає рідних сімей, оскільки батьки зловживають алкоголем, або перебувають у місцях позбавлення волі та ін. Діти змушенні проживати у чужих людей, у сім’ях родичів, в оточені інших дітей, на вокзалі, залишених будівлях тощо.Тому в силу як соціальних так і економічних факторів з’явилася нова категорія дітей, яких звично називають «діти вулиці» про яких ще говорять як про безпритульних та бездоглядних дітей.

Безпритульні діти— діти, які були покинуті батьками, самі залишили сім’ю або дитячі заклади, де вони виховувалися, і не мають певного місця проживання.

Бездоглядні діти— діти, які мають визначене місце проживання, але вимушені перебувати на вулиці більшу частину дня, а іноді й ночі, в результаті неспроможності батьків або опікунів (родичів, бабусь, дідусів) матеріально забезпечувати їх; наявності психічних захворювань у батьків, байдужого ставлення останніх до виховання дітей.

ПСИХОЛОГІЯ БЕЗПРИТУЛЬНИХ ДІТЕЙ ТА ПІДЛІТКІВ

Довге перебування в стані безпритульності сприяє формуванню особливої психології у дітей чи підлітків вже через два місяці. Вони збиваються в групи, де панують інстинкти виживання, егоїзму і самозбереження, взаємопідтримки власної групи, вороже ставлення до груп конкурентів, недовіра до дорослих і владних закладів. Малим дітям легше отримати милостиню, їм частіше подають дорослі. Виникає небажання дорослішати і виробляти нові психологічні навички нового вікового періоду, брати на себе відповідальність. Входження в існуюче суспільство (соціалізація) безпритульних дітей та підлітків або запізнюється, або відсутнє. Стає неможливим розвиток інших здібностей, якщо вони не працюють на самозахист та виживання на вулиці. Перехід в стан дорослих сприймається як катастрофа незахищеності і власної непотрібності нікому, сприяє депресіям чи гірше.

РИЗИКИ

Перебування в непристосованих для життя умовах (дахи, покинуті домівки та руїни, тунелі, теплотраси) сприяють як втратам гігієнічних навичок, так і хворобам — шкіряним, паразитарним, інфекційним (черевний тифпаратифишигельозтуберкульоз, венеричним (гонореясифіліс), таким, як трихомонозВІЛ-інфекціявірусний гепатит В тощо.

Контингент безпритульних дітей та підлітків випадає з-під медичних оглядів, необхідних обстежень і щеплення від інфекційних хвороб.

Позбавлені шкільного навчання, вони відстають в розумово-освітньому розвитку. В роки кризи чи агрестивно проведених реформ безпритульні підлітки не можуть розраховувати на фінансово успішну кар’єру через брак освіти чи її повну відсутність.

За останні 10 — 15 років кількість дітей, які більшу частину часу, в тому числі й нічного, перебувають на вулиці, набула значного масштабу. Саме тому постала необхідність надання соціальної допомоги цим дітям, що дозволить їм повернутися (при можливості та доцільності) до рідної сім’ї, знайти інше постійне місце проживання (опіку, прийомну сім’ю чи дитячий заклад), розпочати повноцінне самостійне життя.

Просимо Вас, у разі виявлення Вами безпритульних дітей, зателефонувати за наступними номерами:

– УМВС – 102;

– Служба у справах дітей, сім’ї та молоді Cлов янської райдержадміністрації- 2-08-59.

– «Центр соціально-психологічної реабілітації дітей в м. Слов’янську Донецької області» Телефон центру: (0626)66-41-04, 66-44-50 , Донецька обл., м. Слов’янськ,вул. Короленка, 3

Чужих дітей не буває! Подаруйте шанс дитині для щасливого майбутнього! Зателефонуйте!

ПРИЧИНИ ДИТЯЧОЇ БЕЗПРИТУЛЬНОСТІ

Негативним аспектом зростання дитячої бездоглядності та безпритульності є погіршення матеріального благополуччя дорослої частини населення, збільшення кількості безробітних, зневажливе ставлення батьків до виховання дітей, загострення соціальних суперечок між дітьми та батьками тощо.

Причини дитячої безпритульності:

  • війни, революції, стихійні лиха, епідемії, що спричиняють сирітство дітей;
  • безробіття батьків,що спричинило відтік робочої сили за кордон з подальшим руйнуванням сімейних та родинних стосунків;
  • неспроможність багатьох сімей виховувати дітей через бідність і безвідповідальність батьків;
  • конфліктні умови в родині або в дитячих виховних закладах;
  • аморальна поведінка батьків;
  • жорстоке поводження з дітьми (фізичне та моральне знущання);
  • махінації з нерухомістю, внаслідок яких дитина лишається без житла;
  • негативний вплив криміналу завдяки засобам масової інформації.

 Заходи подолання дитячої безпритульності:

  • виявлення неблагополучних сімей та захист прав дітей, які виховуються в них;
  • виявлення дітей, які залишилися без опіки батьків унаслідок смерті родичів, виїзду батьків за кордон тощо;
  • створення умов для соціальної та психологічної реабілітації неблагополучних родин з метою подолання кризової ситуації;
  • здійснення контролю за відвідуванням дітьми з неблагополучних родин навчальних закладів, загальноосвітніх шкіл;
  • створення умов для професійного спрямування дітей та підготовка їх до самостійного життя.

Суспільство повинне створити такі умови життя, щоб маленькі громадяни почували б себе захищеними та в безпеці.

Рекомендуємо прочитати

Асертивність – то коли ви розумієте, що не можете бути пасивними, але ставати агресивними не маєте потреби. І не треба! Бо щасливі люди – це люди, які опанували навики асертивності, а не ті, які йдуть вперед по головах.

   Цей посібник народився з багаторічних курсів про особистісне зростання і психотерапевтичної практики Мікеле Джаннантоніо. Тому тут тільки все, що найнеобхідніше – чітка і зрозуміла теорія, після кожного розділу – тести і практичні завдання, які можна проходити в цій книжці. Щоб тренувати асертивний підхід до життя, вам потрібна ця книжка, олівець і трохи бажання.

   Ви дізнаєтеся, як говорити без агресії і пасивності, навчитися самоповаги і ввічливого відстоювання власних інтересів. Це своєрідний посібник самодопомоги з конкретними порадами, які допоможуть по-новому оцінити свою ситуацію і вийти з неї переможцем, здобувши нові цінні навики.

   Після прочитання ця книга переходить до розряду “книг для нічного столика”, тобто таких, які варто тримати під руками, щоб за потреби перегорнути кілька сторінок чи освіжити у пам’яті ідеї, які надихають.

 

ЯК ВЧИТИ ДОРОСЛИХ ДІТЕЙ ЛЮБОВІ З ВЕЛИКОЇ ЛІТЕРИ?

Не всі батьки люблять своїх дітей, принаймні – не завжди, не у всіх ситуаціях батьки люблять своїх дітей. Це факт. Але якщо говорити з точки зору “повинен”, «любити своїх дітей» – це батьківський обов’язок. Хочеш, не хочеш – але це твої діти, ти їх породив (народила), тепер їх потрібно годувати, піклуватися про їх здоров’я і освіту, виховувати їх і готувати до майбутнього дорослого життя.  Нормальні батьки своїх дітей любити зобов’язані. Але якщо діти вже виросли, якщо вони вже стали повнолітніми, то з формальної точки зору батьки свій обов’язок, свою обов’язкову програму – виконали. Зрозуміло, якщо батьки 18 років любили своїх дітей, вони не припинять це робити, але боргу любити своїх дітей на них вже немає. А це означає, що у батьків з’являється чудовий привід почати вчити Любові своїх дітей. Увага, стежте за логікою  

                   Напевно, дуже неправильно, якщо між батьками і дітьми не буде теплих, щирих, близьких відносин. Між дітьми та батьками обов’язково повинні бути близькі і теплі відносини: але хто їх повинен створювати? Поки діти були дітьми, це відносини створювали батьки – хоча б тому, щоб це був їх батьківський обов’язок. Після повноліття дітей на батьках цього обов’язку немає, значить, нехай тепер за теплі і близькі стосунки між дітьми і батьками відповідають діти! Шановні дорослі діти, ви готові? Берете на себе цю роботу? У досвіді однієї сім’ї діти здивувалися такій постановці питання, але виклик, принаймні на словах, прийняли. Поцікавилися, навіщо батьки це вирішили робити. Батьки у відповідь запитали, важливо, щоб вони вміли любити: не просто відповідати на любов, а бути ініціаторами теплих і близьких стосунків, творцями любові? Відповідь: “Так, важливо!” – Але ми ж це і так вміємо?! – А хто вас цьому навчив? На наш погляд, ми вчили вас цього мало. Ми 18 років привчали вас користуватися любов’ю батьків, ну коли відповідати на цю любов, – і все. Ви чудові діти, ми вами пишаємося, але вміння Любити, якщо мати на увазі не ту любов, про яку йде переписка Вконтакті, а Любов з великої літери, – цього вміння Любити у вас ще немає. Втім, будемо дуже раді помилитися і порадіти за себе і за вас, коли ви нам свою Любов продемонструєте. Для чистоти експерименту ми, батьки, тепер виходимо з режиму любові до вас і будемо ставитися до вас добре, але споживацьки, як більшість дітей ставляться до батьків. Тобто нам тепер не до вас, ви у нас на якому-небудь п’ятому місці після інших наших інтересів, ми тепер можемо на вас ображатися, ставитися до вас за настроєм: коли-то на ваше добре ставлення до нас відповісти тим же, а коли-то приймати це як належне і не відповідати нічим, а то ще й невдоволенням…Щоб ви були в курсі ваших успіхів, ми тепер заводимо листок “Я люблю свою родину” і в ньому будемо записувати: !1) щоденну оцінку вашої любові до нас, батьків і !2) ті завдання і вправи, які ми б вам рекомендували вчитися робити. Для початку даємо вам такі вправи:

  • Щоранку батьків зустрічаємо, як улюблених: радісним обличчям, теплими словами (бажано щоразу різними), обійняти, поцілувати.
  • Протягом дня, до вечора, пару раз поцікавитися, чим допомогти, знайти приводи не менше трьох разів нас подякувати і жодного разу не дорікнути. Це – для початку. Потім будемо навантажувати іншими завданнями. Граємо? Зрозуміло, що не все буде легко, навчальних вправ вигадуватиме чимало, але головне – навчитися. Бажаємо Вам відмінних результатів!

    SSUCv3H4sIAAAAAAAACpyTz27cIBDG75X6DivOQeK/Ia9S9TCGcRbFa1YGt4qivHtZr53grXrpwRJ8M/MxjH+8f/92OpEecvTk+fR+29V9HMcllxlKTFOV2dOmzzgFnFsFQyxpjjC2Yg/Fnye4YBWnZRxv8scaJLlAWTLm5jAIqcdckn+totw9woxwySWuJrJx8FDwpR558Ngv8OO+P+2BNVgraoiQp0bLS79qu3Q3/6/K++Ln3ji84OTfvnq73QWvKcdyPaeScttljXF2cBfu03h3fBzGoVrIQznn9rjXjd998dHMcsYR4f43NlfCnRbKSU0lQkcV6y11AizVKJwEFyyTfj+CAPZhkIOhwSukygWkdtCeatvpAEJo3uNnMre9q5+iyjtGFfQDteA7OmCHplPccQ6fydj7IDrJqe3cQBXXA3WD5zQYjUaE4IHBerP7lMjr74LzZUViuxssIaYGkV/Jw5gfYLrO0cfppSlL5bwSvpf5tExlfmsxIGNKV+jH288Yqifu+hlyrulh11tq63tKl+acKZV17psrCRXr25ZLwZzqnBHWMKGdM6R9OedYfdZ29gaX65ggYDgQd3hTXBvlnKws/IMoviV0ekNkv1Bl/RJLeTB/rNWMSa7Ml/nj6TVBK+X+5m/NiaF9yQfzyq9mjhnTfSHXehNhhWAVWLOysLnGW7vEVvZkwIGKYA1VWJG2jAVq3WDqLEyljtWqjz8AAAD//wMATZPsCwIFAAA=

Повага до себе та інших. Повага: за що чи як?

Цікаво, що під самоповагою багато хто розуміє: “За що я себе поважаю?”
Повага інших – «За що я поважаю інших людей?» На думку  психологів, кажучи про повагу важливо перефразувати – не «За що …», а «Як …»

Повага до себе. Як?

Повага до інших починається з самоповаги. Поважаючи себе, я поважаю інших. Поважаючи себе, я поважаю навколишній світ. Самоповага має дві форми: ставлення до свого тіла і особистості.

Ставлення до тіла – турбота про своє тіло, фізичне здоров’я і зовнішній вигляд. Уміння вести здоровий спосіб життя. Відсутність фізичної активності, вживання наркотиків, зловживання алкоголем, порушення харчування і сну – це не здоровий спосіб життя.

Ставлення до своєї особистості – розвиток своїх особистісних якостей, професійний розвиток, турбота про психологічне здоров’я.
Здатність керувати своїми почуттями, справлятися зі своїм хвилюванням, гнівом.

Наприклад, займатися самобичуванням – це неповага до себе. Кричати в гніві і ображати оточуючих – це також неповага до себе.

Слід:
– Розвивати уміння управляти своїми бажаннями і потребами.
– Здатність передбачати наслідки своїх вчинків.
– Бути чесним перед собою
– Розвивати здатність зберігати психічну рівновагу при конфліктах.

Повага інших. Як?

Як проявляється повага до інших людей
– вміння сприймати людей цілісно,
–​​ визнання почуттів, потреб іншого,
– його переваг, його меж,
– незалежно від віку, статі, статусу, фінансового благополуччя.
– не заподіювати шкоди як фізичної, так і моральної.
– враховувати і приймати цінності і світогляд іншого.
– здатність бачити в іншому автономну особистість.
– уміння співпереживати іншим і давати грамотну підтримку, якщо про це просять (не рятувати, «наздоганяти і заподіювати добро»).

Якщо я поважаю себе, то буду з повагою ставитися до свого партнера (чоловіка / дружини), батьків, дітей, колег. Не буду кричати на інших, принижувати і ображати, а також проявляти фізичну агресію. Приклад: батьки, які б’ють своїх дітей – проявляють неповагу не тільки до дітей, але і до себе. Батьки, які входять в кімнату підлітка постукавши в двері – виявляють повагу до особистості підлітка і його кордонів.

Повага до навколишнього світу проявляється:

– У підтримці порядку і чистоти навколишнього світу.
Приклад, залишити сміття після пікніка – це не повага до себе і природи.
– Повага до тваринного світу, турбота про тварин.

Опанування емоцій — навик стресостійкості

Емоції наповнюють наше життя, їх багато, але чи ви керуєте ними, чи вони вами? 

Наш сучасний світ, суспільні потрясіння, що переживаються як на загальнодержавному, так і на особистісному рівні, створюють багато стресових ситуацій, які можуть викликати негативні реакції, емоції, стани, можуть провокувати та породжувати ще гірші ворожо налаштовані стани.

Що з цим робити? А якщо замислитись, що будь-які обставини (події), які з нами відбуваються, — наслідки наших реакцій на попередні події. Ваші реакції відбуваються в вас — у думках, в емоційній сфері. Ваші реакції належать тільки вам, й у вас завжди є вибір, як реагувати. Ваші реакції належать тільки вам, й у вас завжди є вибір, як реагувати. 

Фахівці сучасної психології менеджменту, у т. ч. Стівен Кові у своїй книзі «Сім навичок високоефективних людей», ділять людей на реактивних і проактивних. Бути проактивним — це найважливіша навичка високоефективних людей. Коли ви виходите з дому, починається дощ. Яка реакція на дощ у вас? Так виявляється різниця між реактивними та проактивними.

Проактивний — не реагує. У нього є своя програма дій та планів на день, його важко збити зі шляху. Він реагує тільки на свої внутрішні рішення та йде по життю, як криголам. Якщо йому наступили на ногу, то він не засмутиться, бо не підписував договір із цією людиною про таке. Він не дозволяє кожному «натискати на свої кнопки» й «смикати за мотузки» настрою. Проактивна людина управляє своїм життям, своїм внутрішнім світом. Реактивна ж, навпаки, весь час реагує на зовнішні обставини першою випадковою, автоматичною реакцією.

Для того щоб навчитися керувати своїм емоційним станом, важливо знати, як виникають емоції. У людини можна виділити три центри: інтелектуальний (розум, інтелект, мислення); емоційний (емоції, настрій, серце); фізичний (тіло, інстинкти, рефлекси).

Інтелектуальний і фізичний центри перебувають під безпосереднім вольовим управлінням людини. Подумавши про минуле, ви можете з легкістю перенести себе в сьогодення. Легко згадати анекдот або улюблену пісню, фільм, який дивилися нещодавно. Ви легко можете керувати своїми думками.

Фізичний центр також перебуває під контролем людини. Ви можете встати або сісти, можете всміхнутися й заплющити очі, розправити плечі та, набравши повні груди повітря, затримати його на певний час.

Емоційний центр не перебуває під прямим вольовим контролем людини. Ви не можете моментально змінити свій емоційний стан, просто пославши собі наказ. Емоційний стан радості виникає, якщо людина думає про щось радісне — речі, події. Коли людина перебуває в стані радості, то вона всміхається, м’язи її розслаблені. Стан радості на рівні умовних рефлексів сполучено з усмішкою. Зв’язок працює в обидва боки. Коли нам весело, ми сміємося, але й коли ми сміємося, нам стає весело!

Отже, для того щоб керувати емоціями, треба навчитися керувати думками та м’язами тіла.

!Перше, що допоможе управляти своїм настроєм, — це сфокусуватися на радісних подіях у вашому житті. Згадайте свої вдалі, успішні, приємні, радісні моменти за останній час. Думайте про це, пригадуючи та уявляючи все детально.

!Друге — стан тіла, що відповідає радості. Розправте плечі, широко всміхніться, наповніть легені повітрям, посмійтеся. Почніть швидко рухатися й говорити гучним голосом. Робіть так кілька хвилин, продовжуючи думати про радісні приємні події вашого життя.

!Трете — слова, які ми використовуємо. Говоріть уголос або про себе (залежно від обставин): «Я зможу і вмію!». Ці та подібні слова також пов’язано в підсвідомості з певним емоційним станом. Управляючи словами, які ви використовуєте, ви впливаєте на настрій. Важливо прибрати зі свого лексикону негативні, злі, брудні слова, й негативні емоції та обставини поступово підуть із вашого життя.

Таким чином, якщо ви відчуваєте, що обставини викликають у вас реакцію, яка вам зовсім не потрібна (негативні реакції завдають більше шкоди людині, аніж ті обставини, які їх спричиняють), варто використати наведені вище рекомендації.

ВАЖЛИВО зазначити, що у випадку, коли емоції вже у розпалі, слід перевести себе в нейтральний стан. Пригадайте, машину, яка їде вперед, слід спочатку зупинити, і лише потім можна їхати назад. Для переведення в нейтральний стан треба зосередити увагу на процесі свого дихання, вповільнити його, затримуючи після глибокого, повільного видиху на кілька секунд. Коли дихання вирівнюється, ви заспокоїтеся, починайте пригадувати хороше, надайте відповідного положення тілу й почніть говорити собі приємні слова. Якщо ви робитимете це, ви пануватимете над своїм настроєм і не станете перетворювати себе на маріонетку в руках інших людей чи обставин мінливого життя.

ЕПІКТЕТ КАЗАВ: «ЯКИЙ ЖЕ ЗАСІБ МОЖНА ВИНАЙТИ ПРОТИ ЗВИЧКИ? — ПРОТИЛЕЖНУ ЗВИЧКУ!».

ПАНУВАТИ НАД СВОЇМИ ЕМОЦІЯМИ — ЦЕ ТАКА Ж ДОБРА ЗВИЧКА, ЯК КАЗАТИ «ДОБРИЙ ДЕНЬ!».

Колись ми всі були маленькими дітьми й не вміли робити нічого з того, що вміємо зараз, але ж навчилися! Сутність емоцій така, що управління ними веде до успіху, а відсутність контролю — до залежності й поразки.

Окрему увагу, мабуть, варто приділити такій емоції, як гнів. З усіх емоцій, яких люди хотіли б уникнути, гнів, мабуть, є найменш контрольованим. Внутрішній монолог, який стимулює гнів, заповнює розум найпереконливішими доводами для того, щоб вивільнити цей гнів на когось. На відміну від депресії, гнів заряджає нас енергією. Відомо, що найпоширеніша причина гніву — це відчуття небезпеки. Небезпека може виходити не тільки від прямої фізичної загрози, але, як це частіше буває, й від загрози самоповазі або гідності. Наприклад, від того, що з людиною поводяться несправедливо чи брутально, від того, що людину принижують або заважають її планам щодо досягнення важливої мети. Разом з тим гнівливість навряд чи прикрашає нас і точно не додає здоров’я, що доводять численні дослідження науковців. Ще Л. Толстой сказав: «Те, що розпочато в гніві, закінчується в соромі».

Одним зі шляхів управління гнівом є вміння відчути та оцінити адекватність думок, які провокують гнів. Час відіграє дуже важливу роль. Чим раніше це зробити, тим краще. Рекомендовано зробити такі кроки щодо управління гнівом, як тільки ви його відчули.

  1. Не пропустіть, зверніть увагу на своє роздратування.
  2. Визнайте позитивну сторону свого стану «Злий, але енергійний!».
  3. Знайдіть собі безпечну розрядку.

Можна набрати повітря й порахувати до п’яти тоді, коли хочеться сказати щось гнівне. Активні фізичні вправи позитивно впливають на охолодження гніву. Відволікання також перериває хід думок, який призводить до гніву. Стануть у нагоді телевізор, фізична праця, читання — усе те, що відірве вас від нав’язливих думок.

Дуже поширеною є думка про те, що гнів не можна стримувати й корисніше для людини його «провентилювати» — дати йому вихід, щоб відчувати себе краще. Існують ситуації, в яких спалах гніву може бути корисним, — наприклад, він відновлює справедливість або «належно карає» людину та змушує її припинити шкідливу діяльність. Але саме через те, що природа гніву така, що гнів розпалює інший гнів, це набагато легше сказати, аніж зробити.

Дати вихід гніву — це один із найгірших способів заспокоїтися. Спалахи гніву зазвичай збуджують емоційну частину мозку й роблять людей іще роздратованішими, а не навпаки. Згідно з опитуваннями, люди, які виливали свій гнів на тих, хто їх спровокував, визнавали, що гнівний настрій у них не закінчувався, а тривав.

Набагато ефективнішим було б спочатку заспокоїтися, а потім конструктивно поговорити з людиною та вирішити питання.

Для того щоб ви змогли обрати оптимальний для вас спосіб роботи щодо роздратування, пропонуємо вам самостійно ознайомитися з кількома техніками управління емоціями, а далі спробувати застосувати їх.

Усі ці процедури зменшують стан роздратування та переводять нас в інші, позитивніші стани.

Вентиляція емоцій — розвіювання своїх емоцій, методи звільнення від емоційної напруженості (образи, гніву) через спеціально організоване проговорювання, крик або фізичну активність. Головне — забезпечити умови для вільного та безперешкодного виходу зі стану емоційного напруження. Багатьом допомагає інтенсивна домашня робота (скопати грядочку влітку, розкидати сніг узимку, прибрати листя восени, протерти підлогу в будь- яку пору року) або ж спорт. Після вентиляції емоцій добре відірватися від усього цього, опинитися в ситуації, де про те, що сталося, ніщо не нагадує, й просто поспати.

Проговорювання важких емоцій (ПВЕ) — спеціально організована розповідь про напружену ситуацію з метою звільнитися від напруженості. ПВЕ — один із методів вентиляції емоцій.

Ми досить часто використовуємо проговорювання в повсякденному житті, коли просимо подругу або друга: «У мене проблеми, давай зустрінемось!». Проговорили, виговорилися, полегшало. Якщо ми кажемо іншому: « Я на тебе образився!», це також проговорювання, що допомагає позбавитися негативних емоцій. Важливо, щоб слухач не заперечував і не погоджувався, не аналізував і не обіцяв щось зробити. Він просто активно вислуховує, висловлює розуміння, за потреби вточнює. Якщо треба, робимо перерву й повторюємо все заново, доки емоції не провентилюються. У разі коли застрягання на проблемі чи ситуації триває, варто звернутися до спеціаліста — психолога чи психотерапевта для більш ретельного професійного перепроживання та опрацювання свого стану.

Дихальне налаштування чи «прокачування» відбувається при інтенсивному плачі, при сміху, під час виконання спеціальних дихальних вправ на тренінгу. Його часто використовують під час пологів із метою допомогти витримати сильний біль. Таке інтенсивне дихання, спільне для плачу, сміху та просто дихальних вправ, створює можливість нескладного переключення цих станів — можливість переходити від плачу до сміху, від сміху до ридання, від дихальних вправ і плачу до сміху.

Дихальне прокачування діє як ліки від болю, затиску та інших психосоматичних ушкоджень, яких людина завдає собі, ображаючись. Під час енергійного дихального прокачування (від сміху або ридання) інтенсивно виділяються ендорфіни — гормони радості. Таким чином, сильний плач допомагає пом’якшити біль при втраті. Так само, як під час сильних фізичних страждань допомагають сильний крик, вигинання всього тіла тощо, все це дає змогу нервовій енергії розрядитися — так пояснював подібні дії Дарвін.

Дихальне прокачування — серйозне навантаження на дихальні м’язи, які часто застигають від болю та образи. М’язи розминаються, затиски знімаються. М’язи втомлюються — вони більше не стискаються й не розслаблюються.

Для швидкого ефекту при знятті напруженості добре діють прості дихальні вправи. Коли людина відчуває, що вона схвильована, збуджена та роздратована, то застосовуються техніки дихання (можна використовувати і на робочому місці). Сконцентруйтесь на своєму диханні:

— розмірене спокійне дихання з однаковою тривалістю вдиху та видиху (ритм такої вправи: один-два-три — вдих, один-два-три — видих);

— дихання на рахунок «десять». Чотири рахунки — вдих, шість рахунків — видих. Видих більш плавний і триваліший, аніж вдих (ритм такої вправи: один-два-три-чотири — вдих, один-два-три-чотири-п’ять-шість — видих);

— вдих і видих відбуваються на однакову кількість рахунків, тобто вдих і видих однакові за тривалістю, але після видиху слід витримати паузу на один-два рахунки (ритм такої вправи: один-два-три-чотири — вдих, один-два-три-чотири — видих, один-два — пауза й знову вдих).

Рекомендовані техніки дихання абсолютно легкі у застосуванні і дієві в стресових ситуаціях. Примусьте себе дихати ритмічно, рівно, глибоко, поки не відчуєте себе краще. П’яти-семи таких удихів-видихів буде цілком достатньо, щоб угамувати емоції та зосередитися на вирішенні проблеми.

Оберіть оптимальну для вас техніку й учіться легко та мудро ставитися до свого роздратування. І перш ніж вивільнити свій гнів на інших людей, згадайте прислів’я:

«ВОГОНЬ, ЯКИЙ ВИ РОЗДМУХУЄТЕ ДЛЯ СВОГО ВОРОГА, ЧАСТО ОБПІКАЄ ВАС БІЛЬШЕ, АНІЖ ЙОГО».

                                                                                       Хай щастить.

ЛЮДИ, ЯКІ СЕБЕ ПОВАЖАЮТЬ, НІКОЛИ НЕ ДОПУСКАЮТЬ ТАКИХ РЕЧЕЙ

Багато з нас зрозуміли, що в ці періоди великих перетворень ми повинні кардинально змінити наше життя. Ці часи вимагають хоробрості, чесності і прозорості, щоб ми могли трансформуватися в наше вище Я.

Якщо ви дійсно поважаєте і любите себе, ви не зазнаєте жодної з наступних токсичних дій.

ЛЮДИ, ЯКІ СЕБЕ ПОВАЖАЮТЬ НЕ ПОВИННІ ДОПУСКАТИ:

 

1. ЗАДОВОЛЕННЯ ІНШИХ

Ви просто повинні робити те, що робить вас щасливим і жити зі своїм відчуттям. Забудьте спроби переконати інших. Вони будуть тільки намагатися збити з вас більшу частину часу і дати вам 1000 причин, чому ви не повинні слухати свого серця. Ви повинні піднятися над думками інших людей і зробити те, що хочете. Будь-яка людина, яка себе поважає цінує свою думку».

2. НЕГАТИВНИЙ ПОГЛЯД

Якщо ви хочете, щоб ваша реальність виглядала більш позитивно і енергійно, тоді ваші думки повинні відповідати тому, що ви хочете. Якщо у вас є негативний погляд на себе, світ буде виглядати сірим і гнітючим. Однак, якщо у вас є позитивні стосунки з самим собою, ви побачите нескінченні можливості і блаженство скрізь, куди ви подивитесь. Люди, які себе поважають, люблять і плекають себе позитивними думками, стосунками, кар’єрою і цілями.

3. ПАУЗИ В ЗРОСТАННІ

«Комфортна зона — прекрасне місце, але там ніколи нічого не росте…»

Якщо ви подивитеся навколо, світ здається досить страшним місцем і так багато людей вирішують залишатися у своїй зоні безпеки як можна довше, щоб уникнути чого-небудь незручного. Однак, ви не зможете зростати, якщо не будете пробувати нові речі. Люди, які себе поважають, люблять розсовувати межі і бачити, наскільки вони можуть розтягнути межі, щоб розвиватися як особистість.

4. ПІДПОРЯДКУВАННЯ

Знову ж таки, ви не можете рости і вчитися, якщо ви йдете за «більшістю». Щоб дійсно процвітати в цьому світі, ви повинні вирізати свій власний шлях і навчитися довіряти своїм інстинктам, а не втомленим, змученим думкам інших. Навчіться відчувати себе комфортно в своїй власній шкірі і по-справжньому довіряти своїй інтуїції і ви побачите, що для вас відкритий цілий новий світ.

5. НЕНАВИСНУ РОБОТУ

На жаль, більшість людей роблять роботу, яку вони ненавидять, щоб оплачувати рахунки. Однак, вам не потрібно ставати статистикою. Ви можете залишити цю роботу, яка виснажує вас і шукати щось ще, що дійсно наповнить вашу душу. Люди, які себе поважають, риють глибоко, щоб дійсно розкрити те, що їх душа хоче, а потім дотримуються цього поклику. Звичайно, іноді вам просто потрібно намагатися з усіх сил, поки ви не знайдете щось краще, але будь-хто, хто любить і поважає себе, зрештою залишить роботу, яка не підтримує його психічне та емоційне благополуччя.

6. ІГНОРУВАННЯ ЗДОРОВ’Я

Будь-яка людина, яка себе поважає, ставить здоров’я на перше місце, тому що вона знає, що без цього вона не зможе насолоджуватися життям в повній мірі і знайти своє краще «я».

7. УПРАВЛІННЯ СТОСУНКАМИ

Якщо у вас є друзі або партнер, який намагається диктувати кожен аспект вашого життя, то це повинно безумовно сигналізувати тривожні знаки у вашій голові. Ви ніколи не повинні терпіти того, хто хоче маніпулювати і контролювати ваші стосунки.

Ви заслуговуєте дружніх стосунків і стосунків, які поліпшать ваше самопочуття і змусять вас рости і вчитися. Простіше кажучи, якщо хтось у вашому житті підводить вас більше, ніж піднімає, тоді вам потрібно відпустити його. Люди, які себе поважають, не дозволяють нікому, крім себе контролювати своє життя.

8. ЛІНЬ

В епоху технологій багато хто з нас дозволяє нашим смартфонам, планшетам і комп’ютерам розважати нас більшу частину часу. Ми втратили мотивацію, тому що здається легше сидіти перед екраном, ніж виходити в реальний світ, щоб досягти чогось. З усім тим, будь-яка людина, яка себе поважає, продовжує наполегливо працювати над досягненням своїх цілей і вміє використовувати самоконтроль і дисципліну у своїх інтересах.

9. ІГНОРУВАННЯ ЩАСТЯ

Занадто багато людей погоджуються на менше, ніж вони заслуговують у сучасному світі, просто тому, що вони недостатньо високо оцінюють себе або відчувають себе дуже комфортно в їх нинішньої ситуації, щоб вносити зміни. З усім тим, будь-яка людина, яка себе поважає, завжди вибирає те, що робить її щасливою.