З Днем Конституції України!

Рідна Україна – мова солов’їна,

Золоте колосся, маки у житах.

Край воріт – калина, верба, яворина,

Храми і світлиці в барвах-рушниках.

Рідна Україна – то душі краплина,

Пісня журавлина у ранковий час.

Рідна Україна – то земля єдина,

Що сходив ногами босими Тарас.

Рідна Україна – пара лебедина,

Озеро бездонне і стрімка ріка,

У саду хатина – біла сорочина,

Стежечка-стежина в зелен-споришах.

Рідна Україна – за столом родина,

Яром-долиною стелиться туман.

Батькова розмова – тиха, вечорова,

Мамина молитва – вічний талісман.

***

Правила поведінки під час літніх канікул

Ліцеїсти підтримали Всеукраїнський флешмоб до Дня вишиванки

До Дня пам’яті жертв політичних репресій та Дня пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу

 

Наб’ю… візерунок на твоєм обличчі,
Заб’ю твоє тіло, щоб більш не тремтіло,
Щоб аж назавжди залишились увіччя
І дітям твоїм поламаю я крила.
Я буду повільно тебе розбирати
Кістка за кісткою – боляче буде.
І кинута воля давно вже за грати.
Їдять черв’яки вже тебе, наче люди.
Кров розтікається з моря річками,
Напевно, вони червоніють від злості.
За злість їх людей палили містами.
І спалені сходи до неба зарослі.
Багаття зневажливо гріло тебе,
Від болю життя витікало так довго,
Зима навчила нас бути вогнем.
Пам’ятать будем довго аби лиш не знову…

С. Артюхіна, ліцеїстка 9 класу природничо-математичного напряму навчання

 

Завантажити (DOCX, 16KB)

Дорогами війни…

Сьогодні, у День пам’яті, переддень Великої Перемоги, ми, педагоги Слов’янського педагогічного ліцею напишемо свою Книгу пам’яті, Книгу доріг, спалених війною…

У кожного з нас вони свої, пройдені за листами чи розповідями близьких, що вже ніколи не повернуться але назавжди будуть жити в нашій пам’яті, раз по раз відновлюючи події найкривавішої в історії людства війни.

Пройдіть їх із нами… Пам’ятаймо!

Твердохліб М.Ю.:

Мій незабутній дідусь Солодовник Леонід Пилипович пройшов усю війну від рядового до старшини. Війну зустрів у рідному Слов’янську. Під час окупації нашого міста разом з іншими юнаками намагався власними силами протистояти окупантам саботуючи окупаційній режим. Під час чергової облави на 16-ти річних месників дивом залишився живий. Незважаючи на вік, пішов на фронт. У 1943 році при польовому комісаріаті 195 стрілецького полку прийняв присягу. Захищав рідну землю з мінометом у руках, був командиром мінометників 195 стрілецького полку, з листопада 1943-1944 –командиром відділення автоматників 78 стрілецької дивізії; упродовж 1944-1945 рр. воював у складі 72 стрілецької дивізії у роті розвідників. 

1944-1945 пройшов воєнними шляхами Європи. Був декілька разів тяжко поранений. Нагороджений орденами та медалями, серед яких медаль «За відвагу», орден Червоної Зірки, орден Вітчизняної війни. 

Після війни ще декілька років відновлював повоєнне Закарпаття і охороняв кордони нашої України. Повернувся до рідного Слов’янська у 1946 році, закінчив курси бухгалтерів і пішов працювати. 

Дідусь залишився живим, але родина Солодовників зазнала втрат. Під час війни двох його сестер Тетяну та Катерину угнали до Німеччини на роботи. Повернулася з каторжних робіт тільки Тетяна… 

Я завжди пам’ятатиму їх, удячна своєму дідусю за ті неймовірні зусилля, за пролиту кров, за наше мирне життя. Не дивлячись на тяжкі випробування і неймовірні труднощі, які випали на його долю, мій дідусь залишився добрим, чесним, порядним, працьовитим, турботливим, ніжним – справжньою ЛЮДИНОЮ! Я люблю його, пишаюся і завжди буду пам’ятати його, трепетно зберігаючи його воєнні нагороди й орденські книжки. Низький уклін і щира подяка, Леоніде Пилиповичу…

 

Плесканьова Л.Г.:

Мій свекор, Плесканьов Іван Федорович, у 1943 році пішов на фронт сапером у хімічний батальон ком.автомашин, служив командиром саперного відділення, старшиною саперної роти.

Перемогу зустрів у Кенигсберзі, за що й отримав медаль “За взяття Кенигсберга”. Також мав інші ордени, медалі, серед яких – “За перемогу над Німеччиною”.

Продовжив надстрокову службу, розміновуючи рідну землю до 1951 року. Помер 22.08.1991 у колі люблячої родини: дружини, сина, невістки, трьох онучок. А зараз з великою повагою його історію слухають семеро правнуків.

Мій рідний дядько, Лежненко Михайло Макарович, розпочав війну на Кавказькому фронті.

У 1944 році, був командиром артилерійського розрахунку; під час форсування річки Південний Буг мій дядько підійшов до артилериста і вмовляв його стріляти прицільно, щоб не влучити у село, бо на іншому боці річки – його батьківська хата з рідними. Того дня він і помер у плавнях біля рідного села… Він похований у братській могилі біля рідного села.

 

 

 

 

Артеменко Іван Григорович, рідний брат моєї матері, служив особистим водієм командира полка Першого Українського фронту. 

Неодноразово рятував життя жителів Ленінграда, доставляючи  продукти Ладозьким озером по Дорозі життя і евакуювавши знесилених блокадників Ленінграда на велику землю. 

Закінчив свій бойовий шлях у Берліні, поставивши свій підпис на стінах Рейхстагу. Нагороджений орденами і медалями, серед яких – “Медаль за відвагу”…

 

Єгоров Василь Петрович, рідний дядько мого чоловіка, старший сержант, пішов на фронт добровольцем із Ленінграда у 1941 році. 

Служив лижником-розвідником у Заполяр’ї. Перемогу вітав у Празі, був тричі поранений. Серед багатьох нагород – 2 ордени Червоної зірки, Орден Вітчизняної війни…

Наша велика родина завжди пам’ятатиме своїх героїв, що врятували світ від фашистської чуми. Пам’ятайте й ви..

 

 

 

Бабенко О.А.:

Воєнні дороги моєї родини простяглися від рідного порогу до малого містечка Орельки в Дніпропетровській області, де загинув дід мого чоловіка Бабенко Іван Васильович 1943 року, звільняючи нашу рідну Україну…

…до території Германії, куди був угнаний на примусові роботи мій дідусь Іван Федорович Грунський ще хлопчаком і повернувся вже після перемоги..

А прадід Грунський Федір Аполлонович, рядовий піхоти, повернувся живим у 1944 році після звільнення України, був нагороджений медалями, про що написано в Книзі пам’яті України (Донецька область).

Сьогодні подумки проходжу з ними ці огненні дороги і вклоняюся низько за подароване мені й мільйонам людей життя…

 

 

Самохвалова Л.В.:

Мій дідусь (батько моєї матері) Савенко Микола Іванович у віці 17 років захищав рідні землі в Криму, у місті Севастополі, беручи участь у Кримській оборонній операції 1941-1942 рр, під час якої точилися найзапекліші бої як на землі, так і на морі. Вижив, вистояв… Додому повернувся у 1945 році! Низький уклін!!!

 

 

 

 

 

Шаповалова О.О.:

Шаповалов Федір Володимирович, дід мого чоловіка, народився 10.05.1921 р. в с. Піски-Радківські, Боровського р-ну, Харківської обл. в багатодітній сім’ї (14 дітей!). Був фаховим військовим: військову освіту отримав у 1-му Ленінградському артучилищі в 1942р. за спеціальністю “командир взвода дивізіон. артилерії”. З ‎1943-1945 рр. воював на Північно-Західному фронті, на Степному фронті, на 3-му Українському. Був начальником розвідки дивізії, разом із розвідниками перебував на найнебезпечніших ділянках фронту. Повернувся з війни в 1945… Вклоняюся йому щиро!

Омельченко О.М.:

Мої дідусь і бабуся пройшли дорогами війни всю Україну і Європу… Матвєєва Антоніна Андріївна в 1941 році закінчила курси радистів і з вересня 1942 по квітень 1944 служила в 42 батальйоні 66 армії 2 Української армії. Нагороджена медаллю “За боевые заслуги” ,” За оборону Сталинграда”.

Ладика Олексій Олексійович народився у 1930 році в селі Турки Львівської області. У січні 1942 року був вивезений в Німеччину. Жив і працював там до травня 1945 року. Після повернення був переселений у Донецьку область.

 

 

 

 

Горбань Н.І.:

…Мій дідусь, Пухкало Степан Федорович був кадровим військовим. Випускник Харківського артилерійського училища, пройшов шляхами Великої Вітчизняної війни з 1942 по 1945 рр. Старшина гаубично-артилерійського полку 2-го Ураїнського фронту, визволяв і Україну, і Європу Нагороджений двома медалями: “За отвагу ” та “За победу над Германией  ‎1941-1945 год”. Демобілізований у жовтні 1945 року після тяжкого поранення. Занесений до Книги пам’яті Донецької області (том 24).

 

 

 

Рожненко О.В.:

…Моя бабуся Скотняна Марія Михайлівна працювала під час війни лікарем у шпиталі. Поранених солдат було дуже багато, постійні операції, тому вона у шпиталі й жила, додому дуже рідко поверталась.

Під час окупації німцями м. Барвінкового поранених німецьких солдат привозили у місцевий шпиталь, і бабуся проводила операції під дулом фашистських автоматів.

Іноді поранені німці віддавали дітям свої харчі, але голодні діти не брали їх. Ось така дуже сумна історія…

Мій дідусь Чіхірев Василь Андрійович – теж учасник Великої Вітчизняної війни з 1942-1945рр. Пройшов її кривавими шляхами України, Росії і Європи. Нагороджений двома медалями “За победу над Германией  ‎1941-1945 год”, “За защиту Советского Заполярья”.

Шахмаєва О.П.:

… Спогади ведуть мене дорогами війни моїх дідів, які воювали на фронтах Великої Вітчизняної… але сьогодні розповім про подвиг моєї матусі – Шахмаєвої Надії Лаврентіївни. Її, тринадцятирічну, доля під час війни закинула у с. Прохорівна, де відбувалися значущі воєнні події Курської дуги, усім відома танкова битва.. Жителі села брали велику участь у підготовці до бою. Моя мама працювала поруч із дорослими, рила окопи, готувала укріплення. Після завершення визначної у ході війни танкової битви документи про нагородження юної Шахмаєвої Надії Лаврентіївни було передано до Москви. Згодом дівчинка отримала медаль «За самоотверженный труд во время Великой Отечественной войны»..

Кравець О.О.:

Мій прадід Куденко Григорій Федорович, мріяв бути кадровим військовим, молодим двадцятирічним хлопцем вступив до Харківського кавалеристського прикордонного училища. Та мрії перекреслила війна. 

У серпні 1941 юнак прийняв свій перший бій біля Поворіно, а згодом став машиністом, доставляв боєприпаси, зброю, танки Сталінградському й І Білоруському фронтам. Був тяжко поранений, але врятував потяг із пораненими під час бою з фашистами… 

Незважаючи на поранення, інвалідність, до останніх днів життя активно розбудовував Батьківщину, піднімав повоєнну промисловість. Нагороджений багатьма орденами й медалями.

Образ діда – приклад стійкості, відданості, наполегливості для мене й моєї родини.. Пам’ятаймо!

Іванова Т.А та Іванова І.В.:

Гордість нашої родини, наш дідусь Губар Микола Кондратійович, 1918 р.н., гвардії старшина, механік з електро- і спец обладнання 67 Гвардійського Винищувального Авіаційного Барановічського Краснознаменного полка.
Розпочав свій військовий шлях у 1939 році, у Вітчизняній війні брав участь з 22 червня 1941 року. Воював у фронтах: Західний, Калінінський, Юго-Західний, Північно-Західний, Сталінградський, Центральний і 1-й Білоруський.
Щоденно обслуговував 30-40 бойових вильотів, льотчики бойових машин жодного разу не мали скарг на сумлінну роботу гвардії старшини Губаря. З 22 червня 1941 року по червень 1943 року обслужив 815 бойових вильотів. З 1 вересня 1943 по 3 травня 1945 року обслужив 1020 бойових вильотів. За відмінну і сумлінну роботу з обслуговування бойових вильотів отримав 9 подяк від командування. Нагороджений 2 орденами «Красная Звезда» у 1943 і 1945 роках, орденом «Отечественная война 2 степени», багатьма медалями, серед яких «За оборону Сталинграда» (1943), «За оборону Москви» (1944).
Додому повернувся у 1945 році і прожив щасливе та довге життя, сповнене пошани та вдячності від нащадків за його самовідданий подвиг та працю у воєнні роки. Низький уклін та щира подяка!!!

 

 

Флешмоб до Дня Перемоги

Чимало свят дарує нам весна,
Як в рідний дім повернення з дороги.
Та є найбільш хвилюючим для нас
Величне свято Перемоги.
Це свято не затьмариться в віках.
В цей день нестимуть люди завжди квіти,
Не обміліє пам’яті ріка –
В серцях нащадків буде вічно жити…

8 травня – День пам’яті і скорботи. Вклонімося всім полеглим, схилимо голови в журбі й задумі, у молитві пом’янімо всіх, хто не повернувся з тієї проклятої для всього світу війни.
9 травня – День Перемоги. Цього дня по всій Україні вкриваються весняними квітами і величні пам’ятники, і скромні обеліски. Це означає, що пам’ять народна жива, що подвиг загиблих – незабутній. Свято Перемоги – це свято зі слізьми на очах, це свято радісне і гірке.

У нашому ліцеї пройшов флешмоб, присвячений Дню Перемоги. Усе далі відходять грізні і важкі роки Другої світової війни, але не згасає пам’ять про тих, хто віддав своє життя і захистив рідну землю від ворогів.

Ліцеїстка 2курсу філологічного напряму навчання Оксана Шелудева взяла участь у флешмобі, який організували в обласному центрі ДЮТ. Вона виготовляла маки, один з яких подарувала 96-річному ветерану Сипко Іллі Кіндратовичу. Як це зворушливо… Будьте здорові, наші дорогі ветерани!!!

До уваги випускників!

Запрошуємо студентів і абітурієнтів міста Слов’янська взяти участь у соціальній програмі Scholarship.
Головний приз – гранти (стипендія) на сплату року навчання в українському ВНЗ. 
 
Наразі відкрито 8 номінацій: 
17 000 грн. –  https://kyiv.repair/soczialnaya-programma-scolarship-ot-scz-kiev-remont.html (запитання та роботи надсилати на пошту: scholarship – scholarship@kyiv.repair)
21 500 грн. –  https://nadomu.kiev.ua/start-programmyi-scholarship-ot-kompanii-remont-na-domu.html (запитання та роботи надсилати на пошту: scholarship@nadomu.kiev.ua)
20 000 грн. –  https://renix.com.ua/scholarship/ (запитання та роботи надсилати на пошту: scholarship@renix.com.ua)
44 000 грн. –  https://www.lumident.kiev.ua/sotsialnaja-programma-scholarship (запитання та роботи надсилати на пошту: scholarship@lumident.kiev.ua)
18 000 грн. –  https://seoquick.com.ua/scholarship-ua/ (запитання та роботи надсилати на пошту: lily@scholarship.events обо через форму зворотнього зв’язку)
27 000 грн. –  https://lukashuk.com.ua/scholarship/ (запитання та роботи надсилати на пошту: lukashuk.dc@gmail.com)
30 000 грн. –  https://autoclav.com.ua/scholarship (запитання та роботи надсилати на пошту: scholarship@autoclav.com.ua)
500   EUR   –  https://wellcoinpay.com/scholarship-program/ (запитання та роботи надсилати на пошту: scholarship@wellcoinpay.com)
Участь повністю безкоштовна. Ми оплачуємо навчання в усіх закладах, як приватних, так і державних, а також прагнемо знайти талановитих молодих спеціалістів. 
Лілія Ярмоленко, куратор соціальних і благодійних проектів

“Гарячі лінії” для постраждалих від насильства

ПОВІДОМЛЯЄМО

про роботу спеціалізованих національних «гарячих ліній», що надають інформаційні, психологічні та правові телефонні консультації особами, які постраждали від ґендерно зумовленого й домашнього насильства:

  • Урядова «Гаряча лінія» для осіб, які постраждали від домашнього насильства  15-47 (цілодобово, анонімно, безкоштовно). 
  • Національна «Гаряча лінія» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми і гендерної дискримінації ГО “Ла Страда-Україна” (цілодобово, анонімно, безкоштовно) 0-800-500-335 зі стаціонарного або 116 123з мобільного.
  • Національна дитяча «Гаряча лінія» з питань запобігання насильства в сім’ї та захисту прав дітей ГО “Ла Страда-Україна” 0-800-500-225 зі стаціонарного або 772з мобільного (пн-пт з 12.00 до 20.00, сб з 12.00 до 16.00).

Насильство, його ознаки

Насильство. Його ознаки….

Однією з актуальних проблем, які стоять перед сучасним українським суспільством, є подолання і профілактика будь-яких проявів насильства щодо дітей та молоді. Слід відзначити, що дана проблема лише стає предметом широкого громадського та наукового обговорення в Україні.

Що таке «домашнє насильство», згідно із законом?

Домашнє насильство – дії або бездіяльність фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Домашнє насильство – це такі  дії одного члена сім’ї по відношенню до іншого, які порушують громадянські права та свободи людини, або які призводять до фізичного, психічного, чи морального страждання.

(Закон «Про попередження насильства в сім‘ї»).

Домашнє насильство це насильство, яке відбувається у сім‘ї по відношенню:

до дружини чи до чоловіка

до неповнолітніх дітей

до престарілих батьків

до немічних та інвалідів

між родичами, або усиновителями 

Домашнє насильство на гендерній основі – це насильство однієї людини по відношенню до іншої на підставі її статевої ознаки. Зокрема насильство над жінкою з боку чоловіка.

За статистикою 95% потерпілих від домашнього насильства складають жінки.

 «Якщо раніше домашнім насильством вважались інциденти у подружжі, то тепер розширюється коло осіб. До нього тепер відносять колишнього чоловіка/дружину, громадянські шлюби (спільне проживання без реєстрації). Розширене коло осіб, яких визнають кривдниками: прийомні батьки, особи, які спільно проживають чи проживали в одній родині, рідні брати, сестри, опікуни й інші родичі – дядько, тітка, племінниці, двоюрідні брати, сестри, двоюрідні дідусі та бабусі», – наголошує Ольга Дунебабіна.

Домашнє насильство може мати форми  фізичного, сексуального, психологічного впливу та примусу.

 

Фізичне насильство – це

нанесення побоїв

тілесних ушкоджень

удушення

ляпаси по обличчю

штовхання

брутальне хватання

використання зброї

позбавлення їжі

спроби залишити жінку одну в небезпечному місці

відмова надати жінці  допомогу, коли  вона хвора або вагітна та ін.

Психологічне  насильство –  це

–                       ігнорування почуттів жінки

–                       образа  переконань, що мають цінність для неї

–                       образа віросповідання, національної, расової та класової приналежності або походження:  приниження жінки

–                       знущання над домашніми тваринами або їх знищення на очах жінки, з метою причинити їй біль

–                       переслідування жінки через сексуальні зв’язки, які уявив собі чоловік

–                       покарання чоловіком дітей,  при образі на жінку

–                       обмеження свободи дій та пересувань

–                       погрози спричинити фізичну, або економічну шкоду

Сексуальне насильство – це

–                       гнів на ґрунті ревнощів

–                       образа жінки словами “повія”,  “нечепура”, або “фригідна”

–                       примус до   сексуальних зносин з чоловіком та  іншими  людьми проти її волі

–                       примус до хворобливих або садистських статевих зносин та застосування предметів для цієї мети

–                       применшення значення почуттів жінки в сексуальному відношенні

–                       примус жінки до того, щоб вона споглядала статеві зносини, які відбуваються між іншими людьми

–                       застосування загрози насильством для примусу жінки до згоди на сексуальний зв’язок

–                       примус жінки одягатися всупереч її волі згідно з бажанням партнера

Економічне насильство – це

–                       вилучення або обмеження коштів

–                       контроль надходжень та фінансових витрат

 

Чи знаєте ви, що:

– Від домашнього  насильства потерпає більше жінок, ніж від пограбувань, зґвалтування незнайомими та в автомобільних катастрофах, разом узятих;

– В США існує біля 1500 притулків для жінок, які зазнали домашнього насильства.  В Україні вже з’явилися жіночі кризові центри. В Києві працює притулок для жінок, які страждають від насильства в сім‘ї. Цей притулок організований за рахунок державних коштів.

– У Дніпропетровську, Донецьку, Житомирі, Львові, Рівному, Херсону, Чернівцях  організацією Winrock International спільно з місцевими недержавними організаціями створено центри “Жінка для жінки”. Сюди можуть звертатися жінки, які потерпають від домашнього насильства, та можуть одержати юридичну та психологічну консультацію.

– У Житомирській області, одному районі м. Львова та м. Дніпропетровська діє експериментальна програма, так звана “Блакитна карта”, тобто  спеціальна система реагування міліції на випадки домашнього насильства. 

 

За дослідженнями Інституту соціологічних досліджень НАН України 68% жінок (це, приблизно, 18 млн.) в Україні зазнають знущання в сім‘ї, у тому числі 20% – часто (в основному, це побиття з боку чоловіка).

 

За останні три роки  кількість вбивств, вчинених на підставі домашнього насильства,  зросла  майже втричі. (За даними Львівського інституту внутрішніх справ при НАВС України).

Перша педагогічна online рада учителів ліцею

Нові умови сьогодення, перш за все, позначилися на режимі роботи тисяч педагогів, що за час карантину активно набувають умінь працювати з учнями дистанційно; ця робота поширилася й на методичну роботу в колективах закладів загальної середньої освіти.

  У Слов’янському педагогічному ліцеї все частіше учителі проводять уроки online. Учні одноголосно зауважують, що живе спілкування, особистість учителя навчають краще за сотні презентацій і підручників.

   А як же методична діяльність і фахова самоосвіта вчителів? Педагоги ліцею у нових вимогах часу відшукують нові можливості. Цікавим видом спільного професійного розвитку й взаємодії стали вебінари, які колектив відвідує всім складом. А нещодавно в закладі відбулася перша педагогічна рада в режимі online. Обговорювалися нагальні питання, пов’язані із закінченням навчального року, плануванням діяльності ліцею на майбутній, 2020-2021 н.р. Кожен учитель висловився, було прийнято нагальні й важливі для ефективного функціонування закладу рішення. Часу, як і під час очної педради, не вистачило, тож Zoom надав додатковий.

За матеріалами https://karachun.com.ua.