Михайлові Петренку

Пилипенко Поліна, 16 років,

Слов’янський педагогічний ліцей

 

Я бачу, як рвешся за хмари злетіти,

І горе подалі від світу втопити.

Гадаєш, що марно прожив увесь вік –

Романтик і мрійник. Дивак-чоловік.

 

І думка твоя не залежить від інших,

Хоч схована міцно вона за вустами.

Не знаєш, напевно, ти долі, що ліпше,

Аніж попід хмари летіти з птахами.

 

Себе почуваєш чужим, у неволі.

Усі заборони, немов ті лещата,

Затисли тебе. Але відчуття болю

Змагається з мрією стати крилатим.

 

Нам нині відкриті шляхи, горизонти,

Можливостей безліч щодня перед нами,

Та дивно поділені ми на два фронти

Нездар й вундеркіндів – ми всі із клеймами.

 

Та знай: незважаючи на перепони,

Ми теж, як і ти, у зірки щиро вірим!

Долаємо ми вже усі заборони,

Натомість із соколом прапор підіймем!

 

Нам дійсно багато чому є повчитись

У тебе, Михайле, наш птах сизокрилий,

Не будемо долі підступній коритись,

А будемо битися з новими силами!

 

І як у житті дуже часто буває,

Що нехтують люди минулим, корінням,

А ми, соколята, тобі обіцяєм

Найкраще наступним віддать поколінням!

Тищенко Марія,
учениця 9 класу допрофільного технічного напряму навчання
 
Багато друзів не буває –
Лише один, лише завжди.
На допомогу прибігає,
І порятує у біді.
І незабутні миті знов
Ви проживаєте весь час.
Є друг – навіщо та любов?
Він назавжди, він буде раз,
І дві, і три хвилини поряд
З тобою проживати дні.
Не буде заздрити у щасті
І не залишить у біді.
Твій друг – то є скарбниця світу,
Він – незрівнянний, він – твій скарб. –
Ти бережи свою скарбницю,
Вона в життя додасть сто фарб.