Самодопомога у скрутних ситуаціях






ҐЕНДЕР (від англ. gender – рід) – соціокультурна, символічна конструкція статі, що покликана визначати конкретний асоціативний зв’язок, забезпечувати повноцінну комунікацію та підтримувати соціальний порядок.
Іншими словами, ґендер – це змодельована суспільством та підтримувана соціальними інститутами система цінностей, норм і характеристик чоловічої й жіночої поведінки, стилю життя та способу мислення, ролей та стосунків жінок і чоловіків, набутих ними як осо- бистостями в процесі соціалізації, що насамперед визначається соціальним, політичним, економічним і культурним контекстами буття й фіксує уявлення про жінку та чоловіка залежно від їх статі [69, с. 11].
Спочатку термін «ґендер» використовувався в лінгвістиці для позначення граматичної категорії «рід». За однією версією, у новому, не граматичному сенсі це поняття використав психолог Роберт Столер у 1958 році для виокремлення в якості соціокультурних характеристик такі поняття, як «маскулінний» та «фемінний». За іншою версією, поява терміну «ґендер» пов’язана з англомовними феміністками, які в 60-ті роки минулого століття розширили значення поняття «ґендер» від граматичного роду до опису чоловічої та жіночої поведінки.
Слід розрізняти поняття «стать» і «ґендер». Термін «стать» вживається для позначення біологічних, анатомічних, фізіологічних відмінностей між жіночим та чоловічим організмами, що виражаються різною участю чоловіка та жінки у репродуктивному процесі, відмінними геніталіями, набором хромосом. Якщо біологічна стать дається людині від народження, то ґендер конструюється соціально та зумовлюється культурою суспільства в конкретний історичний період. Ґендер – це соціальна стать, що формує поведінкові, культурні, психологічні, візуальні та інші соціально-культурно зумовлені відмінності між чоловіками та жінками.
ҐЕНДЕР – досить складне поняття, оскільки розкриває багатоаспектний зміст явища. У науковій літературі воно вживається в кількох значеннях: / ґендер як соціально-рольова й культурна інтерпретація рис особистості та моделей поведінки чоловіка і жінки, на відміну від біологічної; / ґендер як набуття соціальності індивідами, що народилися в біологічних категоріях жіночої або чоловічої статей; / ґендер як політика рівних прав чоловіків та жінок, а також діяльність зі створення механізмів щодо її реалізації/.
Більш докладно – «СЛОВНИК ҐЕНДЕРНИХ ТЕРМІНІВ» (за посилання http://a-z-gender.net/ua/wp-content/uploads/2018/05/Slovnyk-gendernyh-terminiv.pdf).
Інформаційне повідомлення для учнів, батьків, учителів
Нинішні події ( пандемія, карантин) викликають реакцію стресу у кожної людини, і це нормально. Рівень стресу можна знизити, дотримуючись кількох умов:
Якщо вдома ви не самі, а знаходяться інші члени родини то потрібно дотримуватись таких правил:
Якщо ви відчуваєте тривогу стосовно ситуації то потрібно:
Якщо ви стикнулись з даною проблемою, ось кілька порад, які допоможуть відновити якість сну:
Якщо ви відчуваєте, що вас «накриває» паніка: пришвидшується серцебиття, не вистачає повітря, плутається свідомість тощо.
Насамперед слід зняти фізичний прояв. Для цього є кілька методів:
Якщо ви чи хтось з ваших близьких відчуваєте надлишок агресії, через стрес, слід першочергово працювати над усвідомленням. Спробуйте зрозуміти, що в даній ситуації винних немає. Хвороби були, є і будуть. Багато з них – заразні. Їх поширення – слабо контрольований процес. Люди можуть бути носіями і не здогадуватись про це. Тимчасові незручності – це просто тимчасові незручності. Це не покарання, не знущання, не чийсь злий план. Це вимушені міри для безпеки вас, ваших близьких та інших людей. Всі глобальні процеси потребують часу на вирішення.
І ще. Пандемія мине, карантин закінчиться, життя налагодиться. А наслідки від агресії, неадекватності, всі вчинені чи сказані образи назавжди залишаться з вами і вашим оточенням в пам’яті. Відчуваючи злість, бажання когось образити, спробуйте перевести агресію в «мирне русло».
Всі люди, умовно, діляться на два типи – у одних все добре, в інших все погано. При цьому часто в другу категорію потрапляють ті, хто просто не вміє знаходити позитивні моменти у своєму житті. Такі люди не розуміють, що щастя – в очах, які його можуть бачити, а навчитися любити життя досить просто, потрібно лише вивчити кілька простих правил на кожен день. На допомогу наводимо список зовсім нескладних, зате стовідсотково дієвих правил, які навчать, як отримувати задоволення від життя. Отже:
|
|
Природа може вилікувати стрес або невроз, допомогти побороти депресію і просто значно поліпшити настрій. Візьміть за правило ходити на пікніки в парки, доглядати за садом, їздити на дачу, спостерігати як сідає сонце і слухати вранці спів птахів.
|
|
|
Е. Каммінгс одного разу сказав: ” Найбільш порожнім з усіх днів є день, який пройшов без сміху”. Ніколи не шкодуйте витратити хвилинку для того, щоб посміхнутися перехожому або просто посміятися з друзями над хорошим жартом чи анекдотом. Намагайтеся оточувати себе життєрадісними людьми з хорошим почуттям гумору і уникайте злих і незадоволених життям особ.
|
Завжди знаходите час на друзів
Отримувати нові знання можна кожен день і в будь-якому віці. Читайте книги по дорозі на роботу і назад. Багато часу у вас це не займе, а життя напевно стане трішки цікавішим.
Ставте собі цілі, досягайте їх і обов’язково, чуєте, обов’язково заохочуйте себе за подібні досягнення. Навчіть себе кожен день знаходити новий привід для гордості самим собою, це відмінно стимулює до нових перемог.
Навчіться справлятися зі своїми проблемами самостійно і перестаньте скаржитися на життя своїм друзям. І справа навіть не в тому, що всі думки матеріальні, а в тому, щоб взяти під контроль свої проблеми і cвоє життя. Проаналізувавши як слід ситуацію, ви, можливо, зрозумієте, що вона простіша, ніж вам здалося на перший погляд.
Що було, те загуло. – Це ще одне правило, яке варто запам’ятати, якщо ви хочете стати щасливою людиною. Зациклюватися на минулому – нерозумно. Навіть якщо в минулому ви втратили якийсь важливий шанс чи зробили щось не так, це ваш досвід, який потрібно цінувати.


Не порівнюйте себе з іншими
ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ «ЛА СТРАДА – УКРАЇНА»
Національна дитяча гаряча лінія збільшує робочий час.
Надає консультації в телефонному та онлайн –режимах в будні дні з 12:00 до 20:00 :
короткий номер 116111 (безкоштовно з мобільних телефонів ), 0800500225 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів).
ПОВІДОМЛЯЄМО
про роботу спеціалізованих національних «гарячих ліній», що надають інформаційні, психологічні та правові телефонні консультації особами, які постраждали від ґендерно зумовленого й домашнього насильства:

Однією з актуальних проблем, які стоять перед сучасним українським суспільством, є подолання і профілактика будь-яких проявів насильства щодо дітей та молоді. Слід відзначити, що дана проблема лише стає предметом широкого громадського та наукового обговорення в Україні.
Що таке «домашнє насильство», згідно із законом?
Домашнє насильство – дії або бездіяльність фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Домашнє насильство – це такі дії одного члена сім’ї по відношенню до іншого, які порушують громадянські права та свободи людини, або які призводять до фізичного, психічного, чи морального страждання.
(Закон «Про попередження насильства в сім‘ї»).
Домашнє насильство це насильство, яке відбувається у сім‘ї по відношенню:
до дружини чи до чоловіка
до неповнолітніх дітей
до престарілих батьків
до немічних та інвалідів
між родичами, або усиновителями
Домашнє насильство на гендерній основі – це насильство однієї людини по відношенню до іншої на підставі її статевої ознаки. Зокрема насильство над жінкою з боку чоловіка.
За статистикою 95% потерпілих від домашнього насильства складають жінки.
«Якщо раніше домашнім насильством вважались інциденти у подружжі, то тепер розширюється коло осіб. До нього тепер відносять колишнього чоловіка/дружину, громадянські шлюби (спільне проживання без реєстрації). Розширене коло осіб, яких визнають кривдниками: прийомні батьки, особи, які спільно проживають чи проживали в одній родині, рідні брати, сестри, опікуни й інші родичі – дядько, тітка, племінниці, двоюрідні брати, сестри, двоюрідні дідусі та бабусі», – наголошує Ольга Дунебабіна.
Домашнє насильство може мати форми фізичного, сексуального, психологічного впливу та примусу.
Фізичне насильство – це
нанесення побоїв
тілесних ушкоджень
удушення
ляпаси по обличчю
штовхання
брутальне хватання
використання зброї
позбавлення їжі
спроби залишити жінку одну в небезпечному місці
відмова надати жінці допомогу, коли вона хвора або вагітна та ін.
Психологічне насильство – це
– ігнорування почуттів жінки
– образа переконань, що мають цінність для неї
– образа віросповідання, національної, расової та класової приналежності або походження: приниження жінки
– знущання над домашніми тваринами або їх знищення на очах жінки, з метою причинити їй біль
– переслідування жінки через сексуальні зв’язки, які уявив собі чоловік
– покарання чоловіком дітей, при образі на жінку
– обмеження свободи дій та пересувань
– погрози спричинити фізичну, або економічну шкоду
Сексуальне насильство – це
– гнів на ґрунті ревнощів
– образа жінки словами “повія”, “нечепура”, або “фригідна”
– примус до сексуальних зносин з чоловіком та іншими людьми проти її волі
– примус до хворобливих або садистських статевих зносин та застосування предметів для цієї мети
– применшення значення почуттів жінки в сексуальному відношенні
– примус жінки до того, щоб вона споглядала статеві зносини, які відбуваються між іншими людьми
– застосування загрози насильством для примусу жінки до згоди на сексуальний зв’язок
– примус жінки одягатися всупереч її волі згідно з бажанням партнера
Економічне насильство – це
– вилучення або обмеження коштів
– контроль надходжень та фінансових витрат
Чи знаєте ви, що:
– Від домашнього насильства потерпає більше жінок, ніж від пограбувань, зґвалтування незнайомими та в автомобільних катастрофах, разом узятих;
– В США існує біля 1500 притулків для жінок, які зазнали домашнього насильства. В Україні вже з’явилися жіночі кризові центри. В Києві працює притулок для жінок, які страждають від насильства в сім‘ї. Цей притулок організований за рахунок державних коштів.
– У Дніпропетровську, Донецьку, Житомирі, Львові, Рівному, Херсону, Чернівцях організацією Winrock International спільно з місцевими недержавними організаціями створено центри “Жінка для жінки”. Сюди можуть звертатися жінки, які потерпають від домашнього насильства, та можуть одержати юридичну та психологічну консультацію.
– У Житомирській області, одному районі м. Львова та м. Дніпропетровська діє експериментальна програма, так звана “Блакитна карта”, тобто спеціальна система реагування міліції на випадки домашнього насильства.
За дослідженнями Інституту соціологічних досліджень НАН України 68% жінок (це, приблизно, 18 млн.) в Україні зазнають знущання в сім‘ї, у тому числі 20% – часто (в основному, це побиття з боку чоловіка).
За останні три роки кількість вбивств, вчинених на підставі домашнього насильства, зросла майже втричі. (За даними Львівського інституту внутрішніх справ при НАВС України).
Якщо дитина стала свідком булінгу, кібербулінгу, передусім вона може розказати про це батькам, вчителю, психологу або безпосередньо директору. Окрім цього, дитина може звернутись на гарячу лінію
!ГО «Ла Страда – Україна» з протидії насильству в сім’ї або із захисту прав дітей – короткий мобільний номер – 772, стаціонарний номер Національної дитячої 0 800 500 2250 800 500 225;
!до Центру соціальної служби з питань сім’ї, дітей та молоді – Донецький обласний ЦСССДМ – т.:(0626) 66-49-75;
!Національної поліції України- всеукраїнський телефон 102 та 0-800-50-02-02
!Центру надання безоплатної правової допомоги”, – У Міністерстві юстиції України пропонують звертатися за юридичною консультацією в єдиний контакт-центр юридичної допомоги за номером 0 800 213 103 (цілодобово та безкоштовно в межах України).
Якщо дитині необхідна психологічна допомога – слід звернутися у Національну дитячу “гарячу лінію” для дітей і батьків з питань захисту їхніх прав за номером 116 111 (для дзвінків з мобільного).
Щоб протидіяти кібербулінгу й захиститися від нападників в онлайн, у дитини та її батьків є альтернатива: не залишитися сам на сам із проблемою, а звернутися по правову допомогу.
Якщо ви:
звертайтеся по правову допомогу за телефонами київської приймальні УГСПЛ (044) 383 95 19, (094) 928 65 19.
Мешканці інших регіонів України за цими самими номерами можуть дізнатися адреси найближчих до них приймалень УГСПЛ, куди можна звернутися по допомогу.
Консультації та правова допомога юристів у межах Кампанії проти кібербулінгу – безкоштовна.
Інтернет-технології стали невід’ємною частиною життя сучасного суспільства. У 3 роки малюки самостійно дивляться мультики на YouTube, а першокласники шукають необхідну інформацію за допомогою Google, спілкуються у соціальних мережах. Проте, популярність інтернет-ресурсів крім позитивних моментів швидкого доступу до необхідної інформації, призвела до зростання кількості порушень прав та поширення недостовірної й конфіденційної інформації. На жаль, більшість дітей не мають сформованої онлайн-культури. Тому часто вони не розуміють, як можуть захиститися від кібербулінгу. А батьки в свою чергу не знають, як реагувати на це. Старше покоління, зокрема, бабусі та дідусі часто заперечують, для чого дітям інтернет… Намагаються обмежити доступ до смартфону чи комп’ютера. Проте, у світі сучасних технологій діти про можливості глобальної мережі дізнаються значно раніше за своїх батьків. Зупинити процес глобалізації, на жаль, не можливо. Можливо лише пристосуватись до змін та навчитись правильно використовувати сучасні технології. Невміння орієнтуватися в онлайн-просторі навіть порівнюють із невмінням писати та читати. Так, жартівний обмін школярів фотографіями через телефон, або навпаки суперечки у групах у вайбері часто переростають у справжнє цькування, шантаж, агресію. Часто діти фотографують один одного у незручний момент, виставляючи фото у соціальні мережі з образливими підписами “по приколу”. Але насправді – це злочин, який має назву “кібербулінг” . Одні пройдуть все і стануть сильнішими, а інших це може зламати.
ПАМ’ЯТАЙТЕ, саме в родині закладаються основи поведінки дитини в світі, й віртуальний простір не має бути винятком. Ваша дитина – це зона вашої відповідальності. Батькам варто приділяти серйозну увагу онлайн-вихованню дітей й підвищенню їхньої обізнаності про загрози інформаційного середовища.
Україна – в ТОП-10 країн Європи за поширеністю булінгу серед школярів 11–15 років. За цим показником ми лишаємо далеко позаду не лише Данію чи Норвегію, але й Угорщину з Грецією.
Через соціальні мережі інформація поширюється миттєво. Один клік – і принизливі фото, відео, пародійні зображення, чутки стають абсолютно публічні. Кіберагресори можуть цілодобово залякувати своїх жертв, створюючи в них ілюзію повного контролю їхнього життя і поведінки. Діти часто не розповідають про булінг, бо бояться, що вони будуть покарані за «донос». Це захоплює агресора, і його методи стають більш жорстокими і наносять все більшої шкоди жертві. Часто кібербулінг завдає навіть більшої шкоди, а ніж побиття.
Що таке булінг та кібербулінг?
Поняття булінгу (цькування)
Згідно з статтею 1734 Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)”
БУЛІНГ – це діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.
Але, слід пам’ятати, що не кожен конфлікт є булінгом, тому педагогічним працівникам треба навчитись чітко відрізняти ці поняття. Розуміти те, що цькування – це тривалі, повторювані дії, а одинична сутичка між учасниками таким не може вважатися.
Типовими ознаками булінгу (цькування) є:
– систематичність (повторюваність) діяння;
– наявність сторін – кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу),
спостерігачі;
– наслідки у вигляді психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх,
тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або
спричинення соціальної ізоляції потерпілого»;
– крім того, ключовою ознакою саме булінгу є бажання завдати шкоди,
принизити жертву.
Мотивацією до булінгу дуже часто стають заздрість, жага помсти, боротьба за лідерство в колективі, потреба нейтралізації суперника, зіткнення різних цінностей, поглядів на життя, субкультур, агресивність, наявність психічних і
фізичних вад у жертви, бажання принизити, самоствердитися. Дуже часто булерами стають діти, які потерпають від жорстокого поводження з ними в родині, з боку дорослих.
ВИДИ БУЛІНГУ:
– фізичний (штовхання, підніжки, зачіпання, бійки, стусани, ляпаси, нанесення тілесних пошкоджень);
– психологічний (принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, міміка обличчя, поширення образливих чуток, ізоляція, ігнорування, погрози, жарти, маніпуляції, шантаж);
– економічний (крадіжки, пошкодження чи знищення одягу та інших особистих речей, вимагання грошей);
– сексуальний (принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, прізвиська та образи сексуального характеру, фільмування у переодягальнях, поширення образливих чуток, сексуальні погрози, жарти);
– кібербулінг (приниження за допомогою мобільних телефонів, Інтернету, інших електронних пристроїв).
Типові риси учнів, які є сторонами булінгу:
Норвезький психолог Дан Ольвеус у своїй книзі “Булінг в школі: що ми знаємо і що ми можемо зробити?” дуже чітко визначає типові риси учнів, які є сторонами булінгу.
Типові риси булерів:
– вони відчувають сильну потребу панувати, підпорядковувати собі інших, задля задоволення власних потреб і цілей;
– вони є дуже імпульсивними;
– часто зухвалі та агресивні навіть з дорослими;
– не виявляють співчуття до своїх жертв;
– якщо це хлопці, вони зазвичай фізично сильніше всіх в групі.
Типові риси жертв булінгу:
– вони вразливі, полохливі, замкнуті;
– вони часто тривожні, невпевнені в собі, мають низьку самооцінку;
– схильні до депресії, частіше за ровесників думають про самогубство;
– не мають друзів серед однолітків, частіше спілкуються з дорослими, або з молодшими за віком;
!ШАНОВНІ БАТЬКИ, зверніть увагу! Діти, що стали жертвами булінгу проявляють наступні особливості поведінки:
– прикидаються хворими, щоб уникнути походу до школи;
– бояться самостійно йти до школи та зі школи, просять їх проводжати, спізнюються на уроки;
– в них порушується сон, апетит, спостерігається нервовий тик, вони відлюдькуваті та скритні;
– в них виявляють рвані, пошкоджені речі та одяг;
– часто просять дати грошей, або навіть починають красти;
– вони втрачають інтерес до навчання та улюблених занять;
– мають постійні садна, синці та інші травми;
– не бажають йти на контакт, мовчазні;
– як прояв крайнього ступеню: можуть здійснити суїцид.
У спостерігачів автор відзначає відчуття провини та власного безсилля.
Чинники, які впливають на агресивні та жорстокі прояви поведінки в учнівської молоді:
– негативний вплив ЗМІ на молодь;
– поширення культу насильства на телебаченні, в соціальних
мережах, суспільстві;
– низький рівень виховання, байдужість з боку батьків;
– низький рівень правової культури та грамотності населення;
– комп’ютерні ігри, що пропагують насильство.
Наголошуємо, на сьогодні, в умовах загальнонаціонального карантину, учнівська молодь переважно спілкується в соціальних мережах. Тому педагогічним працівникам, батькам, громаді більшу увагу слід приділити своїм учням, дітям, школярам та студентам.
Від булінгу до кібербулінгу
КІБЕРБУЛІНГ – психологічне насильство та агресія у соціальних мережах. Віртуальні агресори публікують інформацію, яка принижує жертву, відправляють їй повідомлення з погрозами, викладають фотографії і відео зі знущаннями.
За результатами опитування ЮНІСЕФ та Українського інституту соціальних досліджень ім. Яременка кожен п’ятий підліток в Україні (21,5 %) стає жертвою онлайн-знущань, а 21,1 % опитаних школярів відзначають, що ображали у соціальних мережах своїх колег по навчанню.
КІБЕРБУЛІНГ може починатись як жарт, якась забавка, але згодом перетворюється в переслідування і психологічний тиск, залякування. Дуже часто діти не розуміють, як себе поводити, бояться покарання, соромляться говорити про такі випадки. Та й більшість батьків часто не розуміють, як захистити свою дитину в мережі інтернет.
Різновиди кібербулінгу:
– використання особистої інформації – викрадення паролів від приватних сторінок, електронної пошти для подальших погроз чи розповсюдження спаму;
– анонімні погрози – анонім надсилає листи погрозливого змісту довільного або цілеспрямованого характеру, особлива ознака – наявність ненормативної лексики та груба мова;
– кіберпереслідування – це одна з найжахливіших форм. Жертву приховано вистежують для скоєння нападу, побиття, зґвалтування. Кривдники можуть збирати інформацію про жертву, слідкуючи за її повідомленнями в соцмережах – фото, селфі з місця подій, розповіді про своє життя;
– тролінг – розміщення в Інтернеті провокаційних повідомлень з метою викликати конфлікти між учасниками;
– хепі-слепінг (“радісне побиття”) – назва закріплена за відеороликами із записами реальних сцен насильства, які розміщуються в мережі Інтернет без згоди жертви;
– сексуальні посягання – з появою інтернету сексуальні збочення вийшли на новий рівень. Педофіл, замаскувавшись під фейковим ім'ям чи прикинувшись другом батьків, може запросити дитину на зустріч чи вивідати в неї час та місце, коли вона буде сама;
– відчуження – будь-яка людина рано чи пізно хоче бути включеним в якусь групу. Виключення з неї сприймається дуже гостро, болісно. У дитини падає самооцінка, руйнується його нормальний емоційний фон.
Причини та ознаки кібербулінгу.
Дуже часто ворожнеча з реального світу переходить у віртуальний. У реальності чи в інтернеті практично однаково розкриваються стосунки «агресор-жертва». Таким чином, булінг сьогодні стає кібербулінгом. На цей факт слід звертати увагу батьків, особливо, якщо були випадки знущань з їх дитини .
Але в соціальних мережах діти можуть спілкуватись і з людьми, яких вони зовсім не знають в реальному житті. В інтернеті дуже просто бути анонімним, що підвищує шанси стати жертвою знущання, бо анонімність передбачає безкарність.
КІБЕРБУЛІНГ МАЄ ДЕКІЛЬКА ПРОЯВІВ (ОЗНАК),
ЖОДЕН З ЯКИХ НЕ В ЯКОМУ РАЗІ НЕ МОЖНА ІГНОРУВАТИ:
– відправка погрозливих та образливого змісту текстових повідомлень;
– троллінг (надсилання погрозливих, грубих повідомлень у соціальних мережах, чатах чи онлайн-іграх);
– демонстративне видалення дітей зі спільнот у соцмережах, з онлайн-ігор;
– створення груп ненависті до конкретної дитини;
– пропозиція проголосувати за чи проти когось в образливому опитуванні;
– провокування підлітків до самогубства чи понівечення себе (групи смерті типу “Синій кит”, “Червона сова” та ін.);
– надсилання фотографій із відвертим зображенням (як правило, дорослі надсилають дітям).
Наслідки кібербулінгу:
– психологічно зламана особистість;
– замкненість у собі;
– відчуження від реального життя;
– боязнь спілкуватися з однолітками;
– суїцидальні наміри;
– адміністративна та кримінальна відповідальність (штраф, ув`язнення);
– осуд оточуючих.
Рекомендації батькам щодо виявлення випадків цькування та захисту дитини від кібербулінгу.
Наслідки булінгу.
В першу чергу треба розуміти, що жодне насилля вчинене стосовно дитини не проходить безслідно. Наслідки булінгу можуть бути різні. Найчастіше — це замкнутість, психологам доводиться працювати з підлітками, які абсолютно не вміють спілкуватися з навколишнім світом. Доводиться пояснювати, що світ не такий страшний, яким був до цього. Це може тривати доволі довгий час. У таких дітей руйнується віра у соціум, вони насторожені, тривожні. Але найстрашніше те, що булінг може стати причиною суїцидальних думок та намірів. В тому випадку коли дитина не має з ким порадитись та отримати підтримку, самостійно знайти вихід з ситуації що склалась. Тому, перш за все, батьки педагогічні працівники мають підтримати дитину. Часто вони думають, що це само собою минеться, але це не так.
Як почати говорити з дитиною про булінг.
Якщо дитина повідомляє вам про те, що вона або ще хтось піддається знущанням, булінгу, підтримайте її, похваліть дитину за те, що вона набралася сміливості і розповіла вам про це, і зберіть інформацію (при цьому не варто сердитися і звинувачувати саму дитину ). Підкресліть різницю між доносом, з метою просто доставити комусь неприємність, і відвертою розмовою з дорослою людиною, яка може допомогти.
Одним зі способів почати говорити з дитиною про булінг є спільний сімейний перегляд фільмів відповідної тематики, так звана фільмотерапія.
Список фільмів на тему: «Керрі» (1976), «Опудало» (1983), «Серце Америки» (2002), «Піф-паф, ти мертвий» (2002), «Клас» (2007), «13 причин чому» (2017).
Переглядаючи фільм, дитина може провести паралель з тим, що відбувається з нею, побачити свою ситуацію і поділитися з батьками.
Щоб захистити дитину від кібербулінгу треба:
– здійснювати батьківський контроль (але робити це обережно з огляду на вікові особливості дітей (для молодших – можна обмежити доступ до сумнівних сайтів, для старших – час від часу переглядати історію браузеру);
– застерігати від передачі інформації у мережі.
Пояснювати, що є речі, про які не говорять зі сторонніми: прізвище, номер телефону, адреса, місце та час роботи батьків, відвідування школи та гуртків – ця і подібна інформація має бути конфіденційною;
– навчити молодь критично ставитися до інформації в інтернеті. Не все, що написано в мережі – правда. Якщо є сумніви в вірогідності – звертатися до дорослих за допомогою;
– розказувати дітям про правила поведінки в мережі. В інтернеті вони такі самі, як і в реальності, зокрема, повага до співрозмовників.
Якщо дитина потерпає від знущань кібербулера, їй буде дуже складно зізнатися у цьому батькам чи ще комусь.
На це є декілька причин:
Наголошуємо на тому, що боротьбу з кібербулінгом ускладнює безкарність в інтернет-просторі, коли кожен може видати себе за будь-кого, не відповідаючи за наслідки дій. Тому, найкраще що можуть зробити батьки та вчителі – виховувати в дитині упевненість в собі, розказувати їй про небезпеку, будувати довірливі відносини. Тоді у разі виникнення такої негативної ситуації дитина одразу ж буде звертались по допомогу дорослих, яким довіряє.
ШАНОВНІ ДОРОСЛІ!
Частіше спілкуйтеся зі своїми дітьми, адже, бути уважними, розуміючими, турботливими, ніжними, люблячими – так просто. Любіть своїх дітей. Бажаємо Вам і вашим родинам – здоров’я, щастя і любові!