Пилипенко Поліна, 16 років,
Слов’янський педагогічний ліцей
Я бачу, як рвешся за хмари злетіти,
І горе подалі від світу втопити.
Гадаєш, що марно прожив увесь вік –
Романтик і мрійник. Дивак-чоловік.
І думка твоя не залежить від інших,
Хоч схована міцно вона за вустами.
Не знаєш, напевно, ти долі, що ліпше,
Аніж попід хмари летіти з птахами.
Себе почуваєш чужим, у неволі.
Усі заборони, немов ті лещата,
Затисли тебе. Але відчуття болю
Змагається з мрією стати крилатим.
Нам нині відкриті шляхи, горизонти,
Можливостей безліч щодня перед нами,
Та дивно поділені ми на два фронти
Нездар й вундеркіндів – ми всі із клеймами.
Та знай: незважаючи на перепони,
Ми теж, як і ти, у зірки щиро вірим!
Долаємо ми вже усі заборони,
Натомість із соколом прапор підіймем!
Нам дійсно багато чому є повчитись
У тебе, Михайле, наш птах сизокрилий,
Не будемо долі підступній коритись,
А будемо битися з новими силами!
І як у житті дуже часто буває,
Що нехтують люди минулим, корінням,
А ми, соколята, тобі обіцяєм
Найкраще наступним віддать поколінням!