При майстрах якось легше.
Вони – як Атланти.
Держать небо на плечах. Тому і є висота…
Л.Костенко
…Пішла із життя наша дорога колега, неперевершений учитель і однодумець ПЛЕСКАНЬОВА Лілія Григорівна. Пішла раптом, неочікувано і швидко, не давши нам, її учням, колегам і друзям сказати всі слова подяки, наших захоплень і щирої любові. І зараз розпач, сльози й думки про несправедливість цього життя вкотре крають серце…
А ще спогади про кожен день, подію, пов’язану з цією жінкою. У неї було багато призначень на цій землі – мами, дружини, бабусі. Але найголовнішим, думаю, стало призначення ВЧИТЕЛЯ, учителя великих і не дуже учнів, що впродовж 47 років приходили на її пари до Слов’янського державного педагогічного інституту (згодом Донбаського державного педагогічного університету) і до рідного, бо працювала в ньому майже 30 років з першого дня його існування, Слов’янського педагогічного ліцею…
Саме на її ім’я десятки років ішли до ліцею навчатися математики брати, сестри, діти, онуки її колишніх студентів. До Плесканьової! Її ім’я стало брендом, однією з найкращих візитівок нашого ліцею. Ми, її колеги, всотували педагогічну майстерність вчителя, уміння спілкуватися з дітьми, батьками під час численних подорожей, концертів, тематичних заходів, куди запрошувалися УСІ! бажаючі. Під час уроків, кожен з яких був відкритим, тобто доступним для кожного, хто хотів учитися.
…Безумовно, могла б захистити кандидатську дисертацію, бо мала свою методику навчання, названу нами, її послідовниками, «педагогічною вертикаллю» (колись ми навіть зробили наукову публікацію, щоб «запантентувати» таку ідею Лілії Григорівни. У її класі завжди працювали кілька поколінь, що, навчаючи, училися педагогічному ремеслу й математики самі: студенти-колишні випускники ліцею завжди (а не тільки під час практики) приходили до класу Лілії Григорівни вдосконалювати своє вміння викладати ту чи іншу тему з математики й проводити індивідуальну роботу з учнями; коли учні Л.Г.Плесканьової ставали старшими, вони самі ходили до молодших класів проводити уроки за певними темами (ось вам наочне спрямування на майбутню педагогічну професію); а вчитель (сьогодні сказали б коуч) спрямовував, супроводжував цей процес, відстежував і заохочував перемоги своїх вихованців. Та й покоління трьох власних доньок Лілія Григорівна виховала справжніми вчителями, що також пов’язали долю свою з педагогічним університетом, рідним ліцеєм.
Вона була віртуозом педагогічної справи. Талановитим, дуже працелюбним. Саме від Лилії Григорівни утвердилося в ліцеї проведення так званих «нульовок» – безкоштовних додаткових занять перед основними уроками, куди приходили діти, щоб задати вчителю будь-яке питання з предмету, розв’язати складну задачу. І НІКОЛИ! Не було так, щоб учитель цю «нульовку» відмінив…
Як учить справжній педагог?.. Він навчає своїм життям, прикладом. Ніколи ні для дітей, ні для колег Лілія Григорівна не була ні хворою, ні зайнятою. Завжди усміхнена, позитивна, оптимістична. Готова до будь-яких новацій, пропозицій. «Королева учнівських сердець»… так сказали колись її випускники. Вона назавжди залишиться у числі найміцніших «стовпів» педагогічного ліцею, його символів… Недаремно ж першим, знаковим, переможцем міського конкурсу «Кращий працівник у сфері освіти» (2019 р.) стала саме Лілія Григорівна Плесканьова.
Як жити без вас, наші майстри?.. Як дорівнятися до вас?.. Як пережити без вас ці найтемніші часи..?
Місто застигло в сумному мовчанні… Другу добу мій телефон не змовкає від дзвінків і розпачу «невже це правда..?», другу добу ми усвідомлюємо велич планети Лілія Плесканьова…
Від тисяч колишніх студентів фізмату, випускників педагогічного ліцею, учительської спільноти ліцею й міста, глибоко вдячних батьків я низько схиляю голову перед тобою, мій колего, друже, учителю…
З любов’ю, великою пошаною від імені колективу Слов’янського педагогічного ліцею, Оксана Бабенко